Курси НБУ $ 28.12 € 32.81
«Моєму тілу в пеклі буде снитись твоя душа…»

Фото із сайту www.bhmedia.co.

«Моєму тілу в пеклі буде снитись твоя душа…»

Чоловічий погляд

Ігор ПАВЛЮК, член Асоціації європейських письменників, науковець (доктор наук із соціальних комунікацій), лауреат Народної Шевченківської премії (Залізний Мамай), премії англійського ПЕН–клубу та багатьох інших, його твори перекладено російською, білоруською, польською, англійською, латиською, болгарською, японською мовами

Пили ми сором із долонь

Солоні лінії вогню

На міднім тілі.

Я двері раю відчиню

У заметілі.

Далека Індія твоя…

Свята корова.

А у моїх сумних краях

Бузком бузково.

Мене пустила на ніч ти

У пил волосся.

І лотос білий, наче дим,

Складався в тосі.

Крилато–білі кораблі…

Туге мовчання.

Свята веснянка на чолі.

Жіночність рання.

Лизали вікна й зорі нас,

Мов Кама Сутру.

Та день — ласкавий сатана

Прийшов немудро.

Пили ми сором із долонь

Солодким маслом.

…І засміявся телефон.

…І все погасло.

 

Ти тілом читала мої вірші

Ти тілом читала вірші мої –

Тоненька, немов весна,

Ті, що від світу в жилах таїв,

Наче ковток вина.

У божевільно–блаженну ніч

Падала в прірву слів,

Бо відчувала

(А може, й ні…),

Як я тебе любив.

Сонна, мов сонях, була мені

В танці душі, десь там…

Де я для інших віддаленів

За горизонту шрам.

Там, де так холодно

Аж–аж–аж,

Аж закипа вино…

Ми шепотітимем

«Отче наш» –

І закипить воно,

Ніжне й безумне,

Як і любов,

Задля якої був.

Ти тілом читала знову і знов

Те, що я серцем чув.

Через светр грубої в’язки

А. М.

 

Через светр грубої в’язки

Вовченята грудей твоїх

Тоскно прагнуть ласки, як казки,

У медово–гарячий гріх.

Де вільготні пастки й капкани,

Де падіння — політ у глиб.

Де не знаєш — де кайф, де рани,

Де малина, де граб, де гриб…

А коли вибухає космос –

Вовченята ростуть, ростуть…

Вже вони — млосні очі й косми

І нервова у жилах ртуть.

Лиже светр грубої в’язки

Вовченя тугим язичком.

Після болю і після ласки –

Молочко… молоко.

 

До теми «Інтимне дихання епохи»

Погасим свічку диханням

інтимним І в темноті

До рани ранку

Будем не святими,

Бо ж молоді…

І буде страшно добре нам –

Аж крикне кров.

Ця вовча шкіра… блиск вина…

Кругом — Дніпро.

Кругом степи і чайки зойк,

Струна й стріла…

Новий навколо Мезозой,

А ти — дала…

Дала себе — як Бог дає…

Лягла хрестом.

Збулось тепер життя моє

На сто, на «сто»…

Ти — муза, музика, тож я –

Муз–чина вщерть.

Мені здається, ти — моя

Красива смерть.

Запалим свічку —

заіскрять зіниці,

В раю згрішать…

Моєму тілу в пеклі буде

снитись

Твоя душа.

Джерело:

сайт «Дотик словом».