«Одягнула припинду і нацицника, прошкувала до дзюрка та й зустріла балдиша»
Село Бутейки Сарненського району Рівненщини має власний словник
Його підготував і видав місцевий краєзнавець Петро Макаренко. Про цього непересічного чоловіка минулого року розповідала газета «Волинь-нова» в матеріалі «Від чотирьох інфарктів утікав на велосипеді». Петро Семенович цілком може претендувати на почесне місце у Книзі рекордів як приклад оптимізму та любові до життя: після важкої недуги відновив здоров’я і вже понад три десятки літ долає на ровері тисячі кілометрів. Крім цього, написав історію рідного села та склав словник місцевої говірки. Нещодавно автор запросив нас на презентацію унікального видання «Відлуння сивої
«Наклавса, як голодний вовк глєю»
На вході нас зустрічає схвильований Петро Семенович і запрошує в актову залу. Там зібралися жителі Великого Вербчого та Бутейок, прийшли школярі й педагоги. Відбулася щира невимушена розмов.
— До думки про укладання словника бутейської говірки мене спонукали пошуки архівних документів про рідний край, своє село, історію якого довелося вивчати практично з нуля. Років п’ятнадцять тому я готував краєзнавче дослідження про Бутейки, — пригадує пан Петро. — Став вслухатися, як люди розмовляють у наших краях. Взявся записувати цікаві слова та фрази. У нас кажуть: «Наклавса, як голодний вовк глєю». В Бутейках усі знають, що це означає: «Без міри наївся».
Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.
Спершу думав, що таких слів буде з півсотні. Тоді не планував укладати словник. Три роки тому серйозно захопився. Розпитував старших людей, які ще у повсякденному житті користувалися місцевою говіркою. Коли вже зібралося слів 500, тільки тоді зрозумів, що потрібно готувати книгу.
Петро Макаренко розповідає, як працював над книгою.
Автора із захопленням слухають юні читачі.
Нині можу впевнено заявити, що корені нашої мови проростають з історичних глибин, яким не одна тисяча років. Їх треба зберігати як етнографічний паспорт народу, як ідентифікаційний код нації.
Кожна дитина на Поліссі з колиски вслухається в мову своїх батьків та дідів–прадідів, яка відрізняється від літературної. Саме ця говірка підсвідомо закарбовується в їхній пам’яті й серцях та передається прийдешнім поколінням.
Старовинні слова збереглись у народній творчості.
За словами автора, сільська мова має не такий уже й великий словниковий запас, але вона вражає своєю образністю, цікавими порівняннями. Для прикладу, до слова «пошкодити» знаходимо синоніми «поглушить», «розлупашить», «збагнєтить», «скоцать», «зментрежить», «знехаять», «скурожить», «розбамберить», «згандесить», «скрутить», «зувечить» «скурочить».
Авторський підпис для вдячних земляків.
Зібравши понад 2 тисячі слів бутейської говірки, які увійшли до словника, Петро Макаренко зрозумів, наскільки багатшою могла б бути українська мова з діалектами — справжніми мовними перлинами. Такі села — це ті етнографічні острівки, які об’єднують народ у монолітний державний континент. За його словами, у перспективі книгу доведеться доповнювати: ще є близько тисячі місцевих слів та висловів, які потрібно зафіксувати, зберегти.
Петро Макаренко зібрав понад 2 тисячі слів бутейської говірки.
Праця наполегливого та цілеспрямованого дослідника викликає захоплення й повагу. Адже книгу підготував сільський ентузіаст без філологічної освіти. Думаю, земляки Петра Макаренка з плином часу зможуть оцінити його внесок в історію рідного краю. Яке ще село в Україні має власний словник? Тільки Бутейки, з чим їх і вітаємо!
«Про колісь»
Редактором та упорядником словника став волинський науковець, кандидат історичних наук, доцент Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Микола Півницький, який у передмові зазначив, що бутейська говірка багата своїм глибинним змістом, інтонаціями, образами, які передаються зі століття у століття, від одного покоління до іншого. Тривожить те, що діалекти поступово зникають. До нашого часу людство не придумало кращого засобу збереження цього багатства — дару Господнього, ніж укладання словників. Адже з їхньою допомогою можна зазирнути в далеке минуле, краще зрозуміти сучасне і задуматись про майбутнє рідного краю і народу.
Тривожить те, що діалекти поступово зникають.
«У цьому сенсі своє основне завдання ми вбачали в тому, щоб зафіксувати хоча б те, що якимось дивом збереглось і залишилось нам у спадок від предків. Віддаючи в руки читачів словник «Відлуння сивої давнини…», ми в жодному разі не претендуємо на вичерпне зібрання слів, які є свідченням неповторної говірки, що нею дотепер послуговуються в повсякденному спілкуванні молоді й сивочолі жителі Бутейок. Навпаки, ми глибоко переконані, що цей словник є доволі неповним зібранням навіть сучасної побутової лексики бутейців, хоч і створений їхніми зусиллями. Як на мене, найціннішим у ньому є те, що його укладачем стала не якась стороння і дуже вчена людина, а простий селянин, прекрасна, щира душею і напрочуд цікава особистість, безпосередній носій цього безцінного народного надбання — Петро Макаренко», — наголошує у передмові до словника Микола Півницький.
Кілька прикладів зі словника бутейської говірки:
Балдиш — незграбний парубок.
Булєбочка — перша зварена молода картопля.
Бульбаники — деруни.
Ґалахват — безшабашний, пройдисвіт.
Ґендзьор — великий скляний бутель.
Глєжана — пещена, так із заздрістю говорять про жінку, в якої люблячий чоловік.
Ґуґло — жмут клоччя, який важко розірвати.
Дивило — дзеркало.
Дать гримайов — натовкти кулаком у плечі.
Дойонка — відро, в яке доять молоко.
Дзюрок — струмок.
Жмойда — скупердяй.
Забейда — легковажний, невдоволений.
Кінуца по бабах — піти до ворожок.
Льєжньовка — дорога, вимощена через грузьку місцину з дерев’яних кругляків.
Наклавса, як голодний вовк глєю — без міри наївся.
Нацицник — бюстгальтер.
Посьєдалі на вирачки — про жінок, що проводять тривалий час у теревенях.
Про колісь — про далеке минуле.
Робить валюшку — небезпечна дитяча забава, під час якої діти бігають по тонкому льоду.
Розтопша — дуже повна людина.
Салісовка — дорога квітчаста хустка.
Скаржопит — ябеда.
Скомініздіть — вкрасти.
Хабаль — гулящий чоловік.
Хапун — найчастіше вживають при сварці: «Щоб тебе хапун ухопив!» Дух, що несподівано забирає людську душу.
Шабльовка — гостра на язик жінка.
