Курси НБУ $ 26.32 € 30.52
Свідчення читачів: він і сьогодні допомагає нам із неба

Фото із сайту beyond.ua.

Свідчення читачів: він і сьогодні допомагає нам із неба

Про святого Антонія з італійського міста Падуя, який жив вісімсот років тому, наша газета розповідала минулої осені. Цей монах-чудотворець може допомогти в багатьох проблемах, серед яких найвідоміша — ​пошуки загубленого. Про нього століття тому добре знали наші прабабусі, поки атеїстична влада не вибила з людських голів думки про Бога. Але зараз усе повертається на круги своя, і Антоній поступово знову стає відомим. Автор цієї публікації вже розповідала, як молитва до святого допомагає знаходити втрачені речі. А читачі «Цікавої газети» підхопили і продовжили цю тему

Кожен журналіст, працюючи над матеріалом, намагається бути переконливим. Але треба зізнатися, що змусити людей повірити у те, що пишеш, не завжди легко. Особливо коли йдеться про релігію, стосовно якої ми є таким собі «невіруючим Фомою» — ​приймаємо тільки те, у чому переконалися особисто. Тому важко іноді писати про церкву, а ще важче — ​про святих, яких багато хто вважає пережитком минулого. З цієї причини після публікації «А ключі від машини знайшов… святий Антоній» ми звернулися за допомогою до читачів, аби вони повідомили редакцію, якщо їм допоміг святий угодник. І, чесно кажучи, були здивовані кількістю відгуків, а також тим, від кого вони надійшли. У редакцію писали та дзвонили люди різних професій — ​журналіст, вчитель, бухгалтер, правоохоронець і навіть… депутат Верховної Ради Радянського Союзу! Майже всі наголошували, що далекі від церкви, але переконалися, що святий допомагає, і хочуть, аби про цю «чарівну паличку» дізналися інші.

Святого Антонія найчастіше зображають з Дитиною Ісусом  на руках.
Святого Антонія найчастіше зображають з Дитиною Ісусом на руках.

 Лучанин Віталій Дерев’янчук не полінувався заради цього прийти в редакцію. Його розповідь про святого Антонія супроводжувалася усмішкою. Каже: згадка про нього чомусь завжди піднімає настрій. Святого він називає не інакше, як другом, звертається: «Друже Антонію». Перше підтвердження допомоги пан Віталій отримав у колі сім’ї перед Різдвом, коли всі домашні безуспішно шукали горіхоколку. Тільки коли він звернувся до Антонія, річ знайшлася у шухляді з ложками, хоча до того тричі там усе передивився. Потім були несподівані знахідки одягу, ключів від машини, грошей, документів і нарешті прихід у редакцію зі словами: «Ви знаєте, це цікаво».

Важко іноді писати про церкву, а ще важче — ​про святих, яких багато хто вважає пережитком минулого.

Ще один дзвінок пролунав із села Боровичі Маневицького району. Телефонувала Ольга Федотівна Лук’яненко — знана і шанована людина на Волині. Свого часу вона була депутатом останнього скликання Верховної Ради СРСР (друзі жартома кажуть, що вона його і розвалила, голосуючи за суверенітет республік). Ольга Федотівна — жінка пряма і щира, не посоромилася розказати, що теж вірить у святого, багато разів переконувалася, як він допомагає, тому рекламує серед родичів і знайомих. А почалося все з банальної речі — коробки для вугілля.

— Коли я прочитала у газеті про Антонія, то спочатку подумала, що це, вибачте, якась побрехенька, — сказала Ольга Федотівна. — Святим молитися? Ще чого! Я колишній депутат Верховної Ради СРСР, яра комуністка, працювала головним зоотехніком, була далека від того всього. Але одного разу десь поставила коробку від брикету і ніяк не могла її знайти. І так мене це мучило, що вирішила звернутися до Антонія. Помолилася «Отче наш», кажу: «Антонію Падуанський, будь другом, прошу тебе, підкажи, де я поділа? Третій день шукаю, її ніде немає». Слухайте: дивлюся, а коробка переді мною на видному місці стоїть! Кажу тоді: «Спасибі тобі, мій друже, спасибі!» Розповіла про нього сільській бібліотекарці, тепер вона до святого постійно звертається, і вчительці Ларисі Федосіївні. Я зрозуміла: коли стається згуба, головне — не нервувати, зберігати спокій, помолитися. Як не того дня, то наступного вона знайдеться. Я вже багатьом про Антонія розказувала. Навіть на Полтавщину племінниці дзвонила: «Дитино, оце слухай і запам’ятовуй».

Помолилася «Отче наш», кажу: «Антонію Падуанський, будь другом, прошу тебе, підкажи, де я її поділа? Третій день шукаю, її ніде немає». Слухайте: дивлюся, а коробка переді мною на видному місці стоїть!

Третє свідчення про Антонія надійшло із Володимира–Волинського. Наша колега–журналістка Антоніна Солодуха описала його у великому листі до редакції. «Буквально через тиждень після виходу статті у нас вдома сталася халепа, вийти з якої допоміг святий, — розповіла пані Антоніна. — Живу я з дітьми — дочкою, зятем і двома внуками. Внучка носить коректуючу пластинку для вирівнювання зубів. Увечері зазвичай вкладає її в рот, бо вдень – то школа, то уроки, треба вчитися, їсти і т. д. Бачу, перед сном дитина шукає ту пластинку, а її ніде немає. Кажу: «Не морочись, лягай спати, завтра знайдемо». Другого вечора знову згадали про пластинку. Я вже підключилася, шукаю — в ліжку, під ліжком, у постелі. Ніде нема. Батьки спочатку не знали про згубу, а потім до пошуків долучилися всі домашні. Перевернули та витрясли все, що можна було. Ліжко розібрали, назад склали, тумбочки перевіряли, шафи, пилосос і смітнички. Ніде нема. А пластина була вкрай потрібна, бо наступного дня мусили йти на прийом до лікаря, який мав підтягувати її та підкоректовувати (коштує ця річ півтори тисячі гривень). Уже думали, що доведеться нову замовляти. І тут я згадала про святого Антонія. Вмить беру газету і даю читати доньці. Вона прочитала, помолилась, звернулася зі словами: «Святий Антонію, відкрий мені очі». І за хвилину якась розумна сила повела в іншу кімнату, де стоять шафи з дитячим одягом. Рукою провела між стосом колготок і штанців. У самому куточку полиці… лежала пластина! Певне, сонна дитина вранці брала одяг і поклала її туди. Ось так!»

І це лише частина розповідей про Антонія, які ми зібрали в редакції. Інші приклади не менш цікаві, але вони ще чекають свого часу. Сподіваємося, святий і надалі допомагатиме тим, хто про це попросить.