Тренування й… супермаркет
«Мамо, можна я з тобою! Або я сама піду куплю що треба», — будь–який похід у магазин моя донька лобіює, як ніщо інше. Їй увесь час чогось хочеться. Порівнюю з собою: постійно голі полиці продуктових крамниць і ряди пластмасових пупсиків із відділу іграшок, ніяких солодощів на рівні очей. У радянських магазинах дітям, напевно, було перебувати набагато легше. То як загартовувати себе і своїх чад на полі нинішніх спокус і розпланованого бюджету?
Правило, що на поверхні: якщо можна малу дитину лишити вдома, то лишіть. До семи років вона ще не контролює себе. Це фізіологія — емоційна частина мозку задає тон. Розуміння слів «потрібно і повинен» настає пізніше.
Моя улюблена психотерапевтка Світлана Ройз у своїй книжці «Практичне дитинознавство» радить готуватися: пограти з нею у магазин, особливо якщо вона дуже рухлива, енергійна. Ляльками чи машинками показати правила поведінки — щоб уявляла собі, чому батьки не дають гонитися поміж стелажами і хапати привабливе. Якщо дитині більше двох з половиною років, можна домовлятися про день подарунків. Цей день настає, приміром, раз на місяць і означає, що ми обов’язково купуємо їй якусь іграшку. Його запроваджують, щоб мати важіль впливу в інший час: в усі інші дні стримуємо дитину, просто записуючи у блокнот її побажання (можна навіть фотографувати мрію).
Я переконана, що у будь–якій темі (і в магазинній) чітко встановлені правила–межі принесуть тільки користь. Знаю дітей, які отримували бажане за першим «хочу», відтак колекція іграшок сумувала у куточку, а їхні «хочу» ширилися на інше, випробовуючи нерви близьких і намацуючи, де ж ті кордони дозволеного.
До людини «в емоціях» звертаються теж з емоційним словом! Так їй швидше доходить. Важливо тільки не гніватися і не думати про інших покупців, які звертають на вас увагу.
Про істерику дитини в крамниці я з власного досвіду не знаю нічого. Хоча колись ретельно готувалася до такого, читала поради. Однак картинка — мама біля 3–4–літньої малечі, а у тієї — сльози горохом і неймовірний рев — упізнавана. Знаю, що вмовляти дитину, наводити логічні аргументи (нема грошей, у тебе повно іграшок, наступного разу прийдемо) — даремна трата часу і нервів. До людини «в емоціях» звертаються теж з емоційним словом! Так їй швидше доходить. Важливо тільки не гніватися і не думати про інших покупців, які звертають на вас увагу. Якийсь закордонний психолог писав: чужих людей повно і вам з ними не жити, а дитина — то ваша частинка і у цей момент їй справді непереливки, бо вона під владою сильних емоцій, яким не вміє давати раду.
От Світлана Ройз пише, що може допомогти фраза з ролі Чарівника, коли виразним шепотом сказати: «Тобі просила передати привіт он та іграшка». Ройз радить: «Можна сказати, що іграшки з полиць дуже злякалися крику» і що «килимок для крику, напевно, десь–інде». Це називається перемикання уваги. Такий метод точно діє, коли він промовляє «як у казці». Ще є такий секрет: дитині до 14 років не можна давати вибирати з–понад 2 іграшок. Для неї це надто важко. Я ходжу у продуктову крамницю зі списком і коли найменший щось намагається вхопити додаткове, відбираю і авторитетно тицяю пальцем у папірець, що того там нема. Знаєте, діє! А що допомагає вам справлятися з малечею у людних місцях?
Чекаю листів за електронними адресами: [email protected] або ж [email protected].
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
