Не стало 7-річного українця, якому родичі влаштували пекло… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.67 € 31.37
Не стало 7-річного українця, якому родичі влаштували пекло…

Недобра слава про собак-алабаїв цієї родини йшла на всю округу…

Фото із сайту pixabay.com.

Не стало 7-річного українця, якому родичі влаштували пекло…

Незважаючи на відчайдушні зусилля лікарів Черкаської обласної дитячої лікарні, врятувати життя маленького Андрійка не вдалося. Дитина, яку доставили в реанімацію вже в стані коми і з важкими травмами, так і не прийшла до тями – увечері 5 вересня хлопчик помер. Батькам його вітчима – Вікторії і Юрію Лясовим – оголошено підозри в залишенні дитини в небезпеці, зараз вони перебувають за ґратами. Бабусю хлопчика, Вікторію Лясову, під наглядом якої малюк перебував протягом останнього часу, за рішенням суду заарештовано ще раніше, 31 серпня. Її підозрюють у знущаннях із 7-річного онука

«Іноді пекло зовсім поруч»

Про те, що відбулося в Черкасах, першим повідомив на своїй сторінці у Facebook депутат обласної ради, екснардеп Олег Петренко. За його словами, трагедія сталася на території домоволодіння біля Дитячого парку.

«Пекло існує. І я зараз не про метафізичне явище. Іноді пекло зовсім поруч. Просто зараз в обласній дитячій лікарні після нелюдських катувань і травм медики намагаються врятувати життя хлопчика 2014 року народження. Шансів мало… У нього — ​страшна гематома головного мозку. Як видно з пролежнів, кілька днів він був непритомний. Відірвані губи і погризені тваринами вуха, сліди погашених сигарет на тілі…» — ​розповів Олег Петренко.

Місцеві жителі несуть квіти та іграшки до будинку підозрюваних, де дитина зазнала жахливих травм,  що призвели до смерті…
Місцеві жителі несуть квіти та іграшки до будинку підозрюваних, де дитина зазнала жахливих травм, що призвели до смерті…

 Директор Черкаської обласної дитячої лікарні Михайло Кондрацький підтвердив, що дитину було доставлено до них із численними травмами: гематома головного мозку, також відсутні вуха, губа і частина статевого органу. Хлопчика необхідно оперувати, але вкрай важкий стан не дає змоги цього зробити. Лікарі підозрюють, що з дитини знущалися — ​її нібито не тільки гризли собаки, але ще й… катували люди. Малюка начебто не годували кілька днів…

Пізніше вітчим хлопчика і його мама цей факт заперечували і казали, що дитина отримала травми, впавши з купи цегли…

Виданню OBOZREVATEL вдалося поговорити з рідною бабусею Андрійка, яка розповіла, в яких умовах він ріс і що відбувалося протягом декількох років.

Батько відмовився, вітчим муштрував

67-річна Ганна Дмитрівна востаннє бачила внука чотири місяці тому. До цього вона прожила в сім’ї доньки Анастасії — ​мами Андрійка — ​близько трьох років.

«Я мешкала з донькою, її чоловіком та Андрійком у чотирикімнатній квартирі в Черкасах. Допомагала доглядати за бабусею Насті — ​матір’ю мого чоловіка. Вона була лежачою», — ​розповіла жінка.

Після смерті її свекрухи квартира, нібито за згодою інших онуків, дісталася Анастасії. Її первісток — ​Андрій — ​дитина від першого шлюбу. За словами рідної бабусі, біологічний батько не брав участі в його житті і нібито взагалі відмовився від сина. «Він сказав моїй доньці: роби що хочеш. Працював у сфері торгівлі. Пив, буянив…» — ​пояснила Ганна Дмитрівна.

Вони його муштрували, можна так сказати. Змушували читати, писати, рахувати. Трохи щось не так — ​відразу карали… «Ага, не зробив?». Знаєте, як на зоні.

Через деякий час Анастасія вийшла заміж за Станіслава, вони разом виховували Андрійка, а потім народилася і спільна дитина — ​донька. Ганна Дмитрівна каже, що не в курсі, як її дочка і зять заробляють на життя. «Настя недовго працювала в супермаркеті на кондитерці (вона кухар). Станіслав колись був рієлтором. Але вже давно вони з моєю донькою сидять вдома. Мені вони не дуже розповідали — ​я так зрозуміла, що якась робота по телефону», — ​додала жінка.

Андрійко, за словами бабусі, якийсь час ходив у дитсадок, однак приблизно в 4 з половиною роки його звідти забрали: «У садочок просто перестали водити, сказали, що самі будуть виховувати».

На питання, як вітчим ставився до хлопчика, бабуся зітхає. Каже: «На перший погляд — ​красиво». Але потім пояснює: «Вони його муштрували, можна так сказати. Змушували читати, писати, рахувати. Трохи щось не так — ​відразу карали… «Ага, не зробив?». Знаєте, як на зоні, але це мої припущення. З кімнати тільки й долинали «ой» та «ай». Бачила, як дитину змусили присідати», — ​засмучено розповідає жінка.

«Андрійко боявся»

Потім у хлопчика стали з’являтися синці. Найменші спроби втрутитися, каже жінка, мати дитини і віт­чим відразу ж припиняли: «Коли онука стали вчити грамоти, з цього часу все і почалося… Це не Настя, це її чоловік. Коли маленька (внучка) стала топати, я її за ручки стала водити. Якось почула шум із кімнати Андрійка, ніби когось б’ють. Я — ​туди, а вони (дочка з зятем. — ​Ред.) до мене: «Не лізь».

Бабуся розповіла і про інший випадок: «Якось повертаюся з роботи, а у внука ґуля на голові. Дочка з зятем відповіли, що Андрійко… головою об стінку бився. Я була шокована. Я онука тоді запитала: «Андрійку, як це ти?» А він: «Та ніяк» — ​і посміхається неприродно. Він взагалі ніколи нічого не розповідав… він їх боявся. Його (Станіслава) боявся».

За словами Ганни Дмитрівни, в лікарню тоді ніхто не звертався. Згодом, стверджує бабуся, раз у раз дитина ходила в синцях. «Коли з’явилися під очима, Андійко сказав, що вдарився об двері. І так кілька разів. Потім дивлюся, окуляри надіває… На мої запитання Настя і зять повторювали одне й те саме: «Не лізь». Ігнорували. А потім стали просто зачиняти двері у свою кімнату, коли я поверталася в квартиру», — ​стверджує рідна бабуся хлопчика.

«Швидше працюй!»

Обов’язком дитини було, за словами Ганни Дмитрівни, прибирати в помешканні за собаками: «Спочатку одного принесли у квартиру, потім другого. Я бачила, як вранці, перед тим як піти в школу, Андрюша прибирав за собаками».

Батьки Станіслава, розповідає Ганна Дмитрівна, періодично приходили у квартиру, де живе їхній син: «Якось я прийшла з роботи, а Андрійко над відром схилився, ганчірочку викручує, миє підлогу в коридорі. Я йому: «Привіт!», він піднявся, щоб привітатися, а в цей момент та бабуся (Вікторія Лясова, яку підозрюють у знущанні над прийомним онуком і яку суд заарештував 31 серпня на 60 діб.  ​Ред.) пальцем йому на голову тисне і каже: «Давай-давай, швидше працюй!». А я собі думаю: ну хіба так можна, вона ж педагог. У всякому разі, вона мені так говорила».

Якось повертаюся з роботи, а у внука ґуля на голові. Дочка з зятем відповіли, що Андрійко… головою об стінку бився. Я була шокована. Я онука тоді запитала: «Андрійку, як це ти?» А він: «Та ніяк» — ​і посміхається неприродно.
 

У школі, розповідає Ганна Дмитрівна, вона в онука не була: «Мене не пускали туди».

Коли навесні 2021-го в Анастасії виникли проблеми зі здоров’ям і вона лежала в лікарні в Черкасах, її чоловік Станіслав нібито встановив у квартирі відеокамери. «Одну поставив на кухні, другу — ​в моїй кімнаті. Напевно, щоб побачити, де саме я взуваю чоботи. Це взагалі… Я коли йшла на роботу, то одягалась і взувалась у своїй кімнаті. Але чоботи попередньо мила, щоб чисто було», — ​розповідає жінка.

«Андрійко казав, що якщо розмовлятиме зі мною, його покарають»

За чотири місяці, які Ганна Дмитрівна живе окремо, вона жодного разу не поговорила з онуком: «Вони заборонили дитині зі мною розмовляти. Тому що нібито «вчу проти батьків», хоча це, звичайно, не так». За її словами, коли вони ще жили разом, Андрійко сам їй сказав, що якщо буде розмовляти з нею, його покарають.

Ганна Дмитрівна раніше працювала в друкарні, стояла в черзі на квартиру, але так її і не отримала. Після того як поїхала від дочки, винаймає житло недалеко від Черкас. Підпрацьовує, займаючись прибиранням, — ​на одну пенсію прожити неможливо. Стала прихожанкою церкви, у вірі знайшла віддушину. Чи знайде спокій? Каже, що не знала, як допомогти онукові, до кого звернутися. Зять, за її словами, легко міг «перевернути слова на свою користь».

Що насправді сталося з Андрійком, бабуся боїться навіть уявити. Тільки плаче і готується до похорону.

Ганна МОЛЧАНОВА, obozrevatel.com .

Читайте також у нас: «Через хабар волинської чиновниці навіть прикордонники добираються на службу пішки…».