Книга Дмитра Медведєва «Сильные духом» для мене, уродженця Рівненщини, значила куди більше, ніж будь-яка інша пригодницька чи детектив. Уявляв, як простий російський інженер Микола Кузнецов, що досконало володів німецькою мовою, ходив по наших лісах, вивідував секрети у гестапівців і знищував у Рівному — «столиці» окупованої території — фашистських верховодів – і від цього дух захоплювало
Книга Дмитра Медведєва «Сильные духом» для мене, уродженця Рівненщини, значила куди більше, ніж будь-яка інша пригодницька чи детектив. Уявляв, як простий російський інженер Микола Кузнецов, що досконало володів німецькою мовою, ходив по наших лісах, вивідував секрети у гестапівців і знищував у Рівному — «столиці» окупованої території — фашистських верховодів – і від цього дух захоплювало
Олександр НАГОРНИЙ
ГЕРОЙ ЧИ ПРОВОКАТОР? На фоні героїчних вчинків розвідника викликали огиду якісь “атаманы” (так у книжці) Бандера, Тарас Бульба та інші “украинские националисты, по дешевке купленные гестапо, а на деле это заправские фашисты, которые кочуют из села в село и грабят крестьян”. Так нас “правильно” виховували. В романтичну обгортку вкладалася примітивна ідеологічна пропаганда. Уже тепер розумієш, що книгу Медведєва готували професійні літератори, досвідчені кадебісти під наглядом цензури та парткерівництва. Це й досі дається взнаки: півкраїни зробили бандерівцями в очах іншої половини. І тепер, переглядаючи добротні російські фільми, розраховані на виховання імперського мислення, войовничого духу, патріотизму (коли йдеться про Україну -- то це націоналізм, а то й фашизм), розумієш, як тонко веде ідеологічну пропаганду, не шкодуючи коштів, держава Росія і її ФСБ. Так само розповіді про подвиги Кузнецова підтримуються за допомогою нібито виявлених нових фактів. У принципі на цю неординарну особистість існує дві точки зору, які цілком мають право на існування. Ось пісня, яку нібито співали на Рівненщині, складена на замовлення пропагандистів: Николай Кузнецов в партизанских боях Защищал нашу Родину грудью… Вечно будут хранить в благородных сердцах Его имя советские люди. А ось цитата із спогадів “На вороному коні” письменника Уласа Самчука , котрий якийсь час видавав у Рівному в роки німецької окупації українську газету: “Українські люди! Мешканці міста Рівного! Коли ви будете проходити біля того пам’ятника (М. Кузнецову. — О.Н.), пам’ятайте, що його поставлено провокаторові за знищення дуже вартісних ваших братів і сестер, числом понад півтисячі. А в тому було знищено життя великої гуманістки, невтомної діячки на допомогу всім людям, які допомоги потребували, – Хариті Кононенко. Що їй завдячувало своїм життям тисячі і тисячі полонених, покривджених, вбогих, немічних. Не забудьте цього ніколи”. Нагадаю, що під час замаху Кузнецова на генерала Даргеля було підкинуто посвідку націоналіста і в результаті були розстріляні в’язні тюрми, в основному українська інтелігенція. До речі, як стверджують дослідники, абсолютною неправдою є байка, подана Медведєвим, що нібито тоді партизани піймали емісара “атамана” Бандери і в нього було взято “бумажник, с клеймом берлинской фирмы” з директивою “поголовного истребления советских партизан”. І в гаманець вклали рейхсмарки та золоті коронки, які взяли в захоплених бандерівців. У результаті, як пише Медведєв, було розстріляно “38 виднейших украинских националистов, в том числе 13 работников так называемого “всеукраинского гестапо”. Правдою було тільки те, що після кожного теракту розстрілювали тисячі заручників. Не так давно в російськомовній газеті було опубліковано інтерв’ю із істориком Олександром Намозовим, в якому є підтвердження фактів, відомих по книгах Дмитра Медведєва «Сильные духом», Миколи Гнидюка “Стрибок в легенду” та інших. Проводиться думка, що основну частину найважливіших повідомлень в Москву добули сестри-красуні Лідія Лісовська та Майя Микота, які, до речі, до окупації проживали в Костополі. У підзаголовку говориться, що “легендарный разведчик Николай Кузнецов погиб в неравном бою 65 лет назад”. Уже з цих слів видно неправду, бо бою як такого не було: Миколу Кузнецова і його двох супутників захопили бандерівці і розстріляли. І тому, що таких неточностей в інтерв’ю, схоже, багато, повернуся до матеріалу «Розвідник Микола Кузнецов: міфи і реальність», опублікованого в кількох номерах «Волині» в січні 1997 року. Це було розлоге інтерв’ю з рівненським відомим літератором, журналістом, автором книги «Грачев-Центру» із серії «Герои Советского Союза», виданої в 1977 році Політвидавом, Кімом Петровичем Закалюком. 40 років він займався дослідженням біографії Кузнецова, його особистого життя, розвідницької діяльності в Рівному. Кім Петрович побував в архівах Москви, Свердловська, відвідував сибірські селища, де народився і жив розвідник, зустрічався з його друзями, чекістами, коханими жінками. Зрозуміло, що при підготовці книги цензура викидала «непатріотичні» факти, але у цьому був і позитивний момент. Архівні працівники спростовували весь надуманий вимисел, котрий Дмитро Медведєв, що керував загоном «Победители», вставив для «героїзації» Кузнецова та своєї особи. Єдине, що не вдалося Кіму Закалюку, це заглянути в кадебістський том «Дело отряда «Победители» і червону папку «Герой Советского Союза Н.И. Кузнецов». Це й дало йому право сказати: «У мене не виникає відчуття, що таємниці його життя розгадані». Я сумніваюся, що історикові Намозову вдалося в путінській Росії заглянути в ту червону папку…
КУЗНЕЦОВА ВИКЛЮЧАЛИ З КОМСОМОЛУ І СУДИЛИ
Я думаю, що для читачів «Волині», які у свій час не ознайомилися з думками Кіма Закалюка, варто навести встановлені ним в результаті багаторічної копіткої роботи прямо-таки шокуючі біографічні факти майбутнього Героя. Тим більше, що це свідчить, як наводився глянець при ідеологічній потребі на біографії багатьох відомих людей. Це зараз уже, наприклад, не приховується, що президентом України може стати людина, двічі судима. «У нього було тяжке дитинство» — це уже навіть виграшний момент в країні, де крадуть і грабують. Валя Довгер (було їй 17 років), яка стала подругою Кузнецова в Рівному і котра, схоже, закохалася в нього, сказала після війни Закалюку про книги «спогадів» партизанів: «У них стільки фантазії, вигадки та домислу, що читати їх немає бажання. З Миколи Івановича зробили супермена». І це насамперед стосується біографічних даних. Почнемо з того, що Никанор Кузнецов (саме таке ім’я було в нього, це вже потім він поміняв на більш благозвучне) за походженням, як записано в документах, «из семьи антисоветского чуждого элемента». Тобто був із заможної сім’ї, батько перебував у білих, а вже потім — в армії Тухачевського. Тому й був Никанор виключений з комсомолу, а також з лісного технікуму, де провчився 2,5 року (докопалися!). Довелося Никанору їхати в Комі-Перм’яцький національний округ і працювати лісотаксатором. Потрапив нібито випадково в компанію з ділками, які складали липові відомості та привласнювали кошти, і був засуджений в 1932 році в Кудимкарі. Там теж побував Кім Закалюк. Свого терміну покарання не відбув – переглянули рішення суду. До речі, реабілітований Кузнецов тільки в 1967 році судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду РРФСР. До 1936 року був працівником конструкторського відділу «Уралмашу» — розносив креслення по цехах. У той же час закінчив курси німецької мови. За даними Закалюка, Микола Кузнецов не мав повної середньої освіти, не міг захистити дипломну роботу інженера німецькою мовою, як писали, не був членом компартії, енкаведистом (працював на управління зовнішньої розвідки), не мав військового звання і тільки згодом рівненські чекісти клопоталися про його офіцерство. Старанно приховувалося, що Никанор – Микола одружився в 1930 році з Ольгою Чуєвою, а в Москві захопився сусідкою Ксенією, яка його спочатку сприймала за німця. Чекісти, друзі розвідника, з якими спілкувався Закалюк, теж не могли зрозуміти, звідкіля в Кузнецова такий дар до вивчення німецької мови. На «Уралмаші» він нібито спілкувався з німцем-антифашистом, що було в Москві — таємниця. Але є дані, що він до війни виконував різні розвідувальні і оперативні завдання, «об’їздив пів-Європи» і навіть зустрічався з одним з керівників головного імперського управління безпеки, шефом гітлерівської розвідки Шелленбергом. Якщо всі ці факти підтверджені документально (червона папка!), то це лише свідчить, що Кузнецов справді був надзвичайно обдарованою хороброю людиною, із задатками актора — справжній сибірський самородок. Інша справа, як його використовували. (Продовження у наступному номері).
