Дожилися: вже і Миколая оббирають… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.21 € 33.12
Дожилися: вже і Миколая оббирають…

На рахунку в нас — уже нулі.

Волинь-нова

Дожилися: вже і Миколая оббирають…

Ні, то не про грабіжника з ножем. А про цілком офіційну установу — ​банк. Потрібна інституція, без якої не може обійтись ні держава, ні її громадяни, яких вона постійно тримає в напрузі: горить банк — ​горять наші гроші, а з ними і наша надія. Скільки їх лопнуло, мов мильних бульбашок, за останні роки — ​не злічити, а скільки людей таким чином обібрали — ​рахунку нема. Автор і сам був жертвою махінацій «Західінкомбанку». А як тріснув недавно такий, здавалось, надійний «Укрінкомбанк» та десятки інших!

Власне, у банківсько-фінансовій системі стільки методів шахрайства, махінацій, що лічити–не перелічити. Але є й хрестоматійні — ​неповернення великих кредитів. На пам’яті багатьох громадян держави — ​крах потужного банку «Україна». Дрібні кредитори погоди не робили. Потопили банк можновладці, народні депутати, які не повернули багатомільйонні кредити, бо ж одразу неймовірно «збідніли» або ж методом перетасовки власності зуміли довести в судах, що «я не я і хата не моя». За цим принципом тріснув і наш «Західінкомбанк», керівник якого пан Гаврилишин і його наближені відбулися легким переляком.

Уже згодом, коли вляглися хвилі гніву вкладників банку, я ознайомився з матеріалами судових ухвал за поданням представників тимчасової дирекції «Західінкомбанку». Цікава ситуація. Багатомільйонні кредити надавались кільком особам, серед яких знаходжу імена волинських олігархів, що нині позиціонують себе для публіки як благодійники. Їм шана, повага, любов виборців, державні та церковні нагороди. Але ж первинна основа їхніх капіталів, як і інших багатіїв, носить кримінальні ознаки. Так, конкретні кредитори брали величезні кредити. А коли їх треба було повертати — ​гроші вже ставали «не їхніми», десь «щезали», застава була далеко не в адекватному вимірі з кредитом. «А не могла бути ситуація, коли банк надає позику кредитору під неіснуючі в останнього майнові можливості, звичайно, за певну долю, за «відкат»? — ​запитав я у представника «погорілого» банку.

— Таке не виключається…

«Не виключається» в перекладі на реальну ситуацію означає, що це не виняток. Але чи багато винуватців офіційного пограбування опинилося на нарах? Щось не пригадую таких випадків. А коли іноді наша «безкорислива» Феміда і загратує кого, то він має ключик до її серця. На пам’яті офіційний пройдисвіт–шахрай, такий собі Мавроді, що створив фінансову піраміду, надурив у 1990-х роках мільйони вкладників. Його запроторили в буцегарню, але невдовзі випустили. Правильні відповіді на всі запитання дав анекдот: «За що посадили Мавроді?» — ​«Не поділився». — «Чому його випустили?» — ​«Поділився».

Безперечно, як аксіома, є ситуація, коли у стосунках банку і клієнта існує обопільна вигода, бо вони взаємозалежні. Реально банк повинен набагато більше залежати від клієнта, аніж клієнт від нього. Більше вкладників — ​міцніша фінансова стабільність. Однак баланс інтересів зникає одразу, коли ви віддаєте свої гроші фінустанові: було ваше — ​стало наше.

Подивіться, яка метаморфоза сталась на цьому ґрунті. Коли раніше було проблемою взяти кредит, позичку, то тепер чи не кожна автозупинка, афішна тумба, дошка оголошень рясніє пропозицією: кредит готівкою — ​тільки паспорт і код, без довідки про доходи, без застав і поручителів, інші вигоди. І все це за 30 хвилин. Прямо ангельська турбота про нас!

Цікава ситуація: багатомільйонні кредити надавались кільком особам, серед яких знаходжу імена волинських олігархів, що нині позиціонують себе для публіки як благодійники.

Хіба це найбільше хвилюватиме клієнта? Головне — ​умови повернення, проценти, під які йому так «гостинно» дають позику. Все інше буде його головним болем згодом. Не секрет, у банківський бізнес, як і у всякий інший, ідуть, щоб збагатитись. Але тих, хто не має липких рук до чужих грошей, серед українських банкірів, мабуть, можна перерахувати на пальцях однієї руки. Чи може держава запобігти банківському шахрайству, здирству? Викорінити його геть, безперечно, неможливо. Але звести до мінімуму, як це вже є у США, Європі, інших країнах, можна цілком. На те потрібна політична воля. Шлях до цього — ​невідворотність і жорсткість покарання. Але хто це буде робити, коли бізнес і влада сплять в одному ліжку? Бо від того диявольського «шлюбу» виплодився мутант–байстрюк — ​корупція. Ця підступна потвора–монстр фактично й керує державою. Захід хоче якось переломити цю ситуацію. Але ж що ми бачимо? Президентська ГПУ, що покликана викорінювати це страшне зло, ополчилась на НАБУ, яке почало турбувати «священних корів». Олігархічному напівкримінальному бізнесу вигідна існуюча ситуація. Він не дуже потерпає і від краху окремих українських банків, бо у нього є свої — ​офшори. Це страшна діра, через яку витікають українські капітали. Чи можна «зашити» її? Однозначно. От тільки хто за це візьметься? Президент? Верховна Рада? Кабмін? Не смішіть. Це буде тривати доти, доки суспільство перестане бути інертним до своїх же проблем.

Але як тільки ви підписали договір (умови якого треба читати з фінансистом, бо банківська термінологія не для пересічних громадян), то вже заковтнули наживку, ви вже на кукані. Зрозуміло, кредит, позика для багатьох просто необхідні. До цього підштовхує і низький рівень життя. Нерідко буває, що кредит беруть, аби погасити попередній.

Так, безумовно, коли позичали, то треба і віддавати. У строк, обумовлений договором. І тут банки стають немилосердними. До грошовитих клієнтів це виправдано. Але немало кредиторів із різних причин опиняються в безвиході щодо строків повернення позики. Скільки на цьому ґрунті буває критичних, а то й трагічних ситуацій! Вочевидь, що умови кредитування треба пом’якшити, не бути такими жорсткими до своєї клієнтури, яка у відповідь на обіцяні банківські принади йде до них і фактично утримує їх.

А недавно у Волинському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», що на вулиці Шопена в Луцьку, зіткнувся із зухвалим пограбуванням за формулою: «Як бідного зробити ще біднішим». На свою біду наше Братство як юридична особа є його клієнтом, має жебрацький рахунок, на якому більш як тризначної цифри не буває, бо є благодійно–релігійною неприбутковою організацією, основне фінансове джерело якої — ​внески. А більшість членів Братства — ​пенсіонери. До невеликої суми, що була в касі, хотіли перед святом Миколая долучити йому для подарунків дітям 380 гривень. На рахунку їх не виявилось: банк зняв їх як покарання за те, що ми не проводимо фінансових операцій. З чого? Та ще при тому, що за операцію вираховують 150 гривень. Хіба нас можна прирівняти до клієнтів із мільйонними статками? Виходить, треба працювати лише на банк. Перед тим з рахунку було знято 500 гривень. Та ж сама «провина». Кажучи просто — ​грабунок, більшовицька експропріація, коли забирають останнє. Адже це наші, а не банківські гроші.

З приводу такого дикунського здирства я тричі звертався усно і письмово до начальника відділення Валентини Федчик. Валентина Степанівна, треба віддати їй належне, уважно вислухала, обіцяла розібратись. Ото й розібралась. А з приводу здирницької норми за операцію вселила надію, що коли банк зміцніє, то, можливо, суму за фіноперації й переглянуть. Отак і обібрали нашого Миколая, а з ним і дітей, до яких зібрався йти. Та, зрештою, ми таки поклали подарунки йому в торбу. Хвилює інше. Як тепер банк буде триматися без нашої допомоги? Адже на рахунку у нас нулі, а поповнювати його і таким чином зміцнювати банк ми вже не будемо. Багатійте на багатших!

Андрій БОНДАРЧУК, журналіст, письменник, народний депутат України 
І скликання, голова Луцького Хрестовоздвиженського братства (відродженого)