Біло від лебедів на озері Білому

«І лисиця їх тягала, поки більше льоду було»

Нещодавно поширилася інформація, що на водоймі поблизу села перебуває багато лебедів, їм не вистачає корму, тому гинуть, а трупи мертвих птахів волочать собаки та дикі тварини. Аби пересвідчитися у всьому на власні очі, вирушаємо на Полісся.

— Вони там щороку зимують, — ​каже місцева жителька Лідія Гомза. — ​Сидять на Кислому (назва урочища. — ​Авт.). Я живу з того боку села, то знаю. Кажуть, що й лисиця їх тягала, поки більше льоду було.

Разом із сільським головою Степаном Кислюком їдемо до Білого. Озеро навколо заросло очеретом та чагарниками. Там водиться сила–силенна дичини. Любохинці розповіли, що сюди полюбляють завітати на полювання можновладці з району та області. На Білому добре і качку підстрелити, і чарку перехилити.

Підходимо до урізу води. Озеро частково вкрите кригою. Посередині — ​незамерзле плесо, на якому видніються лебеді. Їх чимало, але вони задалеко, щоб якісно сфотографувати. На березі лежить чийсь човен, але поплисти ним не вдасться: крига опустилася на кільканадцять сантиметрів під воду, а поверхню затягло тоненьким льодком.

Як-то ви тут будете, коли настануть сильні морози, котрі обіцяють у найближчі дні?

Через трохи чуємо характерний металічний свист пташиних крил — ​з десяток білосніжних красенів летять над Білим з одного краю в інший. Ще мить, і вони приводнюються. Поспостерігавши за птахами здалеку, їдемо на протилежний берег, аби спробувати підійти ближче.

Стільки величних птахів на одному місці бачити ще не доводилось

Там пильно вдивляємося в чагарники, але бажаної стежки все немає. Так доходимо до хутора Забіле: три хати притулилися до озера. Хуторяни вже звикли жити віддалік від цивілізації. Але щотижня, каже Степан Кислюк, їздять у село на базар.
Заглиблюємося у зарості вільхи. Грубші дерева зрізані. За кілька кроків натрапляємо на сліди бобрів: водні гризуни теж брали тут деревину на свої потреби. Воду під ногами змінює лід. Потроху просуваємося вперед, бо з-за очерету птахів не видно. Раптом крига тріщить, і я провалююся однією ногою по коліно. Степан Петрович радить ступати по чистому льоду, а не по скупченнях очерету. Відтак він іде вперед, а я за ним. Врешті виходимо на чисте місце, звідки вже можна більш-менш роздивитися лебедів.

Ого! Стільки величних птахів одразу мені бачити ще не доводилося. На око тут більше сотні шипунів, які розтягнулися по цілому озеру. То там, то тут вони пірнають у пошуках їжі. Деякі вибралися на лід. Ліворуч від нас таких чимало: вони стоять на одній нозі. Просто перед нами «гидке каченя»: молодий сірий лебідь самотою сидить на воді (тільки в трирічному віці він матиме біле оперення).

— Гулі-гулі-гулі! — ​Степан Петрович кличе лебедів (якщо чесно, то я й сам сподівався побачити білих красенів зблизька — ​навіть хлібину для підгодівлі купили), але ті не чують чи не реагують. І скрушно хитає головою: — ​Як-то ви тут будете, коли настануть сильні морози, котрі обіцяють у  найближчі дні?

Сподіватимемося, що птахи таки перенесуть усі виклики природи. І знову радуватимуть нас своєю красою.

Коментар фахівця
Михайло Химин, заступник директора з науково-дослідної роботи Національного природного парку «Прип’ять—Стохід»:

Десь від середини 1980-х років ми постійно спостерігаємо явище, коли лебеді залишаються у нашому краї на зимівлю. Колись вони у нас не гніздували (почали десь із 1960-х років). Відтоді, дізнавшись, що тут є мінімальні умови для зимівлі, частина птахів залишається, а частина летить на південь. Лебеді обрали озеро Біле, вочевидь тому, що на цій водоймі добра кормова база.