«Хрест» на коханні - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.79 € 27.28
«Хрест» на коханні

Волинь-нова

«Хрест» на коханні

Він забіг до моєї квартири саме в той момент, коли Андрій сказав, що йде назавжди, бо покохав молодшу. Це виглядало так, наче тіло мого колишнього покинуло мою оселю, а душа, зазнавши видозміни, таки повернулася до мене. Я помітила прибульця лише через кілька годин, коли, наплакавшись у спальні, зайшла до кухні попити чаю

Прибульцем був гарний білий пухнастий кіт. Щойно переступила поріг, він ліниво підвівся з килимка, на якому сидів, неспішно підійшов до мене, потерся об ноги.

Один котяра пішов на гульки, то привів собі на заміну іншого. Подумавши так, почала плакати. Кіт здивовано глянув на мене, але почав лащитися з подвійною силою і при цьому голосно муркотіти. Мимоволі нахилилася й погладила пухнастика.

Настав час спати. Я підійшла до ліжка, де ще вчора поряд зі мною мирно похропував Андрій, і знову залилася сльозами. Кіт почекав, поки ляжу, примостився поряд, муркаючи й наче наспівуючи: «Мур-ня, мур-ня, не плач, все, що було, — дур-ня». Заколисана такою колисковою, не помітила, як і заснула, та так міцно, що не почула дзеленьчання годинника. Але пухнастик і тут мені допоміг. Йому набридло спати й він почав гратися моїми кучерями. Я прокинулася. Ми пішли на кухню. Поки готувала сніданок, кіт сидів на килимку й терпляче вислуховував мою сповідь про нещасне кохання.

«І як тобі це подобається? – звернулася до нього. – Поки був босий-голий, то жив зі мною, а щойно знайшов хорошу роботу, то за п’ять хвилин вже йому стара стала. А ми ж із ним ровесники. Що ти на це скажеш»?

Кіт недовго думав. Він знову повторив: «Мур-ня, мур-ня, не плач, все, що було, — дур-ня». Це діяло дуже заспокійливо, краще, ніж снодійне.

Кіт почекав, поки ляжу, примостився поряд, муркаючи й наче наспівуючи: «Мур-ня, мур-ня, не плач, все, що було, — дур-ня».

Через кілька днів такого лікування мені й справді стало легше. І дійсно, хіба на всьому світі тільки один Андрій? «Знайшов молодшу», – перекривляла його, стоячи перед дзеркалом. І продовжила: «Але в мене, на відміну від тебе, нема залисин і пивного живота. Та й ніхто ніколи не давав мені моїх законних тридцять п’ять. А в транспорті, просячи передати на проїзд, ще й досі кажуть: «Дівчино».

За місяць я остаточно позбулася думок про Андрія. Навіть якось аж розквітла. І як було собі не подобатися, коли кіт, зустрічаючи мене з роботи, терся об мої ноги і наче намуркував: «Кра-си-ва, кра-си-ва».

Я й справді стала такою, як багато років тому, коли ми вперше зустрілися з Андрієм. Тепер мені дихалося легко. Жилося весело. З колишнім зустрілася на одній із вечірок, влаштованих нашими спільними друзями, і він спершу мене навіть не впізнав. А розгледівши, поцікавився, що я думаю про те, щоб нам знову жити разом. Ми ж, мовляв, кохаємо одне одного. На це відповіла йому мудрими словами мого домашнього лікаря: «Мур-ня, мур-ня».

— Що ти сказала? Мені вчулося «дурня».

— Саме це я мала на увазі.

— У тебе хтось з’явився, – не спитала – ствердила подружка, побачивши мене на вулиці. – Ти – шикарна. Живете разом?

Я ствердно хитнула головою.

— Чим він займається?

— Любить мене.

— Це помітно. Ким працює?

— Психологом.

— Це теж видно. А як його звати?

— Пушок.

— Що? – аж хитнулася подруга.

— Так. Пушок. І «він» – це мій кіт.

— Негайно позбався його, – категоричним тоном наказала подруга.

— Чому? Він загоїв мої рани. Не п’є, не курить, не скандалить.

— Бо кіт – це хрест на любові. Маючи його, жінка перестає бути мисливицею на чоловіків і живе самотою. Он і доказ. Всі знають, що Андрій хотів повернутися, а ти відмовила. Отож, негайно…

«Дур-ня, дур-ня», – заспівав мені кіт, коли ми лежали в ліжку під ковдрою й слухали музику першого дощу весни, що так забарилася. Мені було тепло і затишно. Ноги самі підняли мене з ліжка й винесли на балкон. Була північ. Щось заспівало в моїй душі і вилилося тихенькими словами: «Весна іде, красу несе».

— «… і тій красі радіє все», – несподівано підтримав мене чоловічий голос поверхом вище. А коли ми закінчили співати, мужчина сказав: – Запросив би вас до себе на каву, але…

— Ви одружені.

— Ні, якраз навпаки, я живу сам. Просто ви маєте чоловіка. Раніше часто бачив вас із ним.

– І я живу сама.

— То заходьте. Завтра ж субота. Вихідний.

І я зайшла. Через кілька місяців ми одружилися.

А ще через трошки прибігла заплакана покинута співмешканцем подруга і, як ви думаєте, що попросила? Вгадали. Вона сказала: «Позич мені кота».

Sandra OLEK​