Курси НБУ $ 27.46 € 31.32
Пісню з «Народної криниці» нічим не вичерпати

Три десятиліття співають і не втомилися.

Фото з архіву колективу «Народна криниця».

Пісню з «Народної криниці» нічим не вичерпати

Колектив із такою назвою cтворила у Турійську Ольга Михайлівна Антонюк ще у 1987-му, перед тим — ​«Срібницю» в Соловичах, уклала дві збірки фольклору з нотами й об’їздила зі своєю хор-ланкою увесь район, бо вчителька молодших класів із села Обенижі на Турійщині культуру розвивала не за гонорари, а з власного бажання. Спілкувалася зі старенькими, з їхніх слів записала й відродила обряди водіння куста, колодки, зажинки й обжинки, купальські, весільні, петрівчані пісні, колядки, щедрівки — ​усім цим наповнений колектив до сьогодні й щедро ділиться зі слухачами. Учасники мають що показати усій країні й не приховують, що дуже хочуть на «Фольк-musik»

—Коли Ольга Антонюк оселилася в Турійську, то й сюди до неї ентузіасти потяглися на співанку, — ​розповідає Марина Цицюк, якій у 1998-му Ольга Михайлівна передала керування «Народною криницею».

Керівник «Надвечір’я» Світлана Шворак.
Керівник «Надвечір’я» Світлана Шворак.

 Минулого року колектив відсвяткував 30-літній ювілей, згадували свою засновницю та всіх, хто відійшов у засвіти. Відколи у 1992-му отримали звання народного колективу та приєдналися до них троїсті музики, впізнають «Народну криницю» на кожному дійстві за скрипкою, баяном, стареньким раритетним контрабасом та голосистими учасницями у давніх національних костюмах. Гурт часто бував у Польщі й Білорусі, на різних фестивалях в Україні: у Чернівцях, Івано-Франківську на «Бойківській ватрі», на зйомках українсько-канадського фільму «Різдвяна містерія» у Львові, де показали обряд Святої вечері. То було цікаве дійство, розповідають, адже з усіх усюд сходилися у хатину колективи з різних областей і співали «Многії літа», попереду всіх ішов по снігу босий Василь Жданкін, а наша «Народна криниця» у тій хатині показували давній турійський обряд Святої вечері…

Така в нас робота: немає буднів, одне свято.

Зараз у колективі — ​20 співаків віком 55–80 років. Двічі на тиждень збираються на репетиції в районний будинок культури ті, що завжди були активними і на пенсії не хочуть відпочивати. Кажуть, в основному сюди знайомі знайомих кликали. Деякі співають ще й у церковному хорі. У репертуарі колективу не лише народні, а й повстанські та авторські пісні.

Поряд за стіною у районному будинку культури ще один хор виспівує — ​то народний аматорський колектив ветеранів праці «Надвечір’я», яким керує Світлана Шворак. На перший погляд здається, що вони змагаються поміж собою, хто кого переспіває, аж ні — ​кожен має свою родзинку.

— Така в нас робота: немає буднів, одне свято, — ​жартує пані Марина і демонструє старенький столітній фартух.

Запитую, які ж мають потреби й бажання.

Марина Цицюк приміряє фартух, якому сто років.
Марина Цицюк приміряє фартух, якому сто років.

 — Бажання спільне на два колективи, — ​відповідають керівники у два голоси, — ​виступити на «Фольк-musik». Але для цього потрібні кошти…

— Багато підприємств у районі закрилося, люди хто куди виїжджають, а ми все співаємо, — ​додає пані Світлана і розвіює журбу: — ​Місцеві підприємці нас, як можуть, підтримують: нещодавно возили на екскурсію у Зимненський монастир, бо як не відзначити, коли ми прикрашаємо кожне дійство в районі.

І справді, ось Людмила Футала, яка співає в «Народній криниці» вже 30 літ, від дня заснування, каже:

— Я з дому через усе містечко йду в костюмі й пишаюся тим, що виступаю, бо це піднесення додає здоров’я. Хоч ми й у літах, та не відчуваємо цього. Тільки поспівали, а вже допитуємося, коли наступна репетиція, — ​усміхається енергійна жінка. (Хто там казав щось про людей пенсійного віку?) — ​Сюди нас ніхто ходити не силує, — ​пояснює пані Людмила, — ​ми тут, бо любимо пісню. Так учила аматор мистецтва від Бога, моя вчителька початкових класів, до якої, як магнітом, тяглися й дорослі, як діти. «Людочка, ти прийдеш співати?» — ​не раз питала мене, і я йшла. Що вона тільки не вела: народний театр, хорланку, танцювальний колектив, і всюди було цікаво, бо підносила народність, шукала стареньких, які нам цей дух передавали. Така була баба Варка з Обенижів, то переговорить із нею Ольга Михайлівна — ​і вже наступного дня сценарій готовий. І робила це не за гроші, а на щирому ентузіазмі. За таку працю тоді нічого не платили, і навіть рідні її того не розуміли… На таких людях, напевно, й тримається культура…

Отакі славні співаки живуть у Турійську, і їхня «Народна криниця», як і пісня, невичерпна…