Незабутній вечір ціною у… рік?
Два роки тому мене щиро насмішила історія про одну українську родину, їхнє святкування шкільного випускного вечора та реакцію на це американських родичів. Якщо коротко: після побачених фото з наших ресторанів і шикарних столів американці перестали висилати гроші своїм «бідовим» родичам, справедливо зауваживши, що вони собі такої розкоші дозволити не можуть
Саме в той час поодинокі школи несміливо почали запроваджувати флешмоби, коли випускники приходили на свято у джинсах і футболках (бувало, що й з написами «Мої 5 хвилин слави допоможуть врятувати комусь життя») і переказували зекономлені кошти на лікування конкретної дитини. Думалося, що за кілька років цю течію підхопить усе більше навчальних закладів, і магазини з продажу дорогезних вечірніх суконь та костюмів збанкрутують.
Як я помилялася! Не хочеться узагальнювати, але ті поодинокі історії з підготовки до випускних вечорів, які зараз доводиться чути, іноді смішать, а від деяких просто відбирає мову. Більшість із них стосується саме дівчат, хоча, підозрюю, з хлопцями клопоту не менше. Як вам таке: аби «достойно закінчити школу», потрібно вже як мінімум три сукні! Одну дівчата вдягнуть на останній дзвінок, другу — на вручення атестата, і ще одну — на сам випускний вечір (ціна плаття стартує від 2 тисяч гривень). Відбути все в одній? Та то ж не прийнято так! Ким і коли це все приймається — досі велика нерозгадана таємниця. Надто гламурні випускниці ще й скаржаться, що в Луцьку вже немає з чого вибрати… І мусять, бідосі, їхати до інших міст для такої потрібної справи. Буває, і по кілька разів туди кружляють, сукня ж потрібна не одна!
Цікаво, через десяток років чи згадає хоч хтось один із присутніх там дітей, у чому вони були одягнені в той день? Чи вплине на подальшу долю одинадцятикласників вартість їхнього випускного вбрання?
А може, це просто забаганки міських дітей і їхніх батьків? Якби не анекдотична історія з одного сільського дитсадка, я б теж так думала. Кілька батьків за місяць до свята придбали пишні бальні платтячка своїм доцям. Аж раптом решта групи приймає цілком геніальне і бюджетне рішення — відсвяткувати цей день у вишиванках. Вони ж точно тепер є у кожного. Це і гарно, й дешево. Але бунт прийшов звідки його не чекали: що робити першій половині? Сховати плаття у шафу? А куди ж їх потім ще вдягати? Конфлікт зі смішного переростає у ледь не всесільський, усі розісварені й знервовані, але ж травень ось–ось закінчиться і треба якось той день відбути. Його відбули. Прийшли хто у чому мав і хотів. Кажуть, усі діти були гарні і щасливі. А батьки ледь не перетворили свято на сварку.
Цікаво, через десяток років чи згадає хоч хтось один із присутніх там дітей, у чому вони були одягнені в той день? Чи вплине на подальшу долю одинадцятикласників вартість їхнього випускного вбрання?
І от знову на носі свята. Дитсадки, четвертий клас (святкувати випускний після його закінчення — взагалі дивина!), закінчення школи… Ресторани у містах замовляють ледь не за два роки до самої події. Такий попит породжує космічні ціни (цьогоріч — від 600 гривень за дитину, з дорослого — дорожче), і для когось цей пафос обертається чималенькими позиками, бо ж все має бути «як у людей».
А за кілька тижнів стартує вступна кампанія. Вартість випускного вечора цілком покриває рік навчання у вузі.
