Пан Андрій, навіть вирушаючи з дружиною Ніною на дачу, бере із собою дорогий серцю малюнок.
Через 75 років отримав звістку від батька… з Норвегії
Рідного тата Андрій Виростков, який проживає у Хмільнику на Вінниччині, ніколи не бачив — той пішов в армію у 1940-му, а коли синові був лише рік — потрапив на війну. Не закарбувалися в пам’яті ні прощальні батьківські обійми, ні усмішка, ні голос. Тільки бачив власний портрет немовляти, виконаний рукою батька, від матері чув про його талант до малювання, а з папірця, який прислали після закінчення Другої світової, дізнався про його сумну долю — «пропав безвісти»
Вже й у самого Андрія Андрійовича сивина вкрила скроні. 79-річний дідусь тішиться внуками та правнуками, залишилося в минулому сумне дитинство, і вже коли й не сподівався — отримав звістку про батька. Надійшла вона від Кнута Бленгслі з Норвегії у вигляді картини під склом.
П’ятнадцять місяців тому мешканець містечка Льодінген отримав у спадок сімейний архів. Перебираючи його, побачив складений удвоє аркуш паперу з малюнком. Зображених на ньому будівель норвежець не пам’ятає, але впізнав місцевість — їхнє містечко. А от у постаті жінки родина впізнала прабабусю Хельгу. Внизу у лівому кутку підпис — «А. Виростков, 14.06.1943». Чоловікові настільки стало цікаво, звідки у їхньому домі взявся такий малюнок, що дослідив: після окупації Норвегії гітлерівці поставили бараки й утримували у них полонених. Місцеві, ризикуючи бути покараними, приносили в’язням їжу, а ті намагалися хоч якось віддячити за доброту. У багатьох родинах і досі зберігаються сувеніри-подяки — дерев’яні фігурки, вироби з металу, виконані українцями та росіянами, яких у таборі було кілька сотень чоловік. Так зберігся і малюнок Андрія Виросткова.
Норвежець вирішив розшукати родичів полоненого. Спочатку Кнут знайшов фахівця, який би правильно прочитав прізвище кирилицею. У військовому музеї міста Нарвік отримав деяку інформацію про полоненого Виросткова. Допоміг Червоний Хрест України, де дізналися, що бранця визволили з табору, разом з іншими доставили в колишній Союз. 21 червня 1945 року Андрій Виростков прибув у Москву. А далі його слід загубився…
Після окупації Норвегії гітлерівці поставили бараки й утримували у них полонених. Місцеві, ризикуючи бути покараними, приносили в’язням їжу.
— У мене мало серце не зупинилося, коли дізнався, що звільнений солдат не повернувся додому, — зізнається Кнут Бленгслі. — Як? Чому? Він же вижив. Його ж доставили на Батьківщину!?..
Іноземець вирішив передати малюнок синові солдата. Спеціально взяв його у рамку під склом, у посилку також вклав фотографію своєї прабабусі Хельги, якій у 1943-му було вже 63 роки.
— Це дорогий подарунок — його торкалися руки батька, — зізнається Андрій Виростков. Картина сьогодні займає центральне місце в оселі українця. Часто чоловік дивиться на малюнок, звертає увагу на лінію згину посередині, припускаючи, що тривалий час лежав складений удвоє, поки Кнут не вставив його у рамку. Загадкою залишається, чим саме написана картина, що дотепер збереглася. 14 червня буде 75 років, як тато малював її.
Андрій Андрійович згадує, що родина намагалася розшукати сліди батька, та безуспішно. Навіть могили не знайшли. Є документ штабу Московського військового округу від 30 липня 1945-го про те, що прибулих зарахували до 33-ї запасної стрілецької дивізії, зведеної у 70-й запасний артполк. Це останні відомості, де значиться прізвище Андрія Виросткова.
— Мама розповідала мені, що батько до війни працював художником у кінотеатрах Вінниці, — каже Андрій Андрійович. — Він готував реклами до фільмів. Добре пам’ятаю її слова, що зображати можна було все і всіх, крім Леніна і Сталіна.
Нині Андрій Виростков найбільше хоче довідатися, чому батько не повернувся додому. Він чув про фільтраційні табори НКВС, до яких відправляли полонених. Припускає, що саме там могло обірватися життя батька, який ще на початку війни опинився в неволі у нацистів. Сподівається, Служба розшуку Товариства Червоного Хреста допоможе дізнатися хоча б про місце його поховання.
