Колись я мала звичку терпіти… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.18 € 32.32
Колись я мала звичку терпіти…

«Якщо я роблю щось для когось — то це не зі страху, а з любові. Це мій вибір».

Фото b17.ru.

Колись я мала звичку терпіти…

Всі ми хочемо бути коханими, щасливими і знати, що гідні всього найкращого. І для цього готові піти на все, навіть зректися самих себе

З дитинства ми впевнені в тому, що любов треба заслужити, а це означає, що треба відмовитися від того, чого хочемо самі. І цю дурну затію ми переносимо у доросле життя, помилково думаючи, що інші подарують нам щастя. І тільки з часом розуміємо, як же дорого нам обійшлося намагання бути хорошими… Я мріяла всім подобатися, я жила для того, щоб заслужити схвалення і любов оточуючих.

Тепер я так більше не хочу.

У першу чергу я хочу подобатися самій собі, жити в мирі та гармонії з власними глибинними цінностями. Так, це незручно для тих, хто оточує, але це виправдана ціна за право бути собою.

Колись я хотіла отримувати подяку. Я робила все для всіх, мені соромно було сказати «ні» чи взяти за це гроші.

Як же можна?

Тепер я чітко дотримуюся своїх відчуттів і поважаю власні межі. Так, можливо, це егоїстично, але я швидше піду на запланований манікюр, ніж буду робити за когось щось, що він може зробити сам, просто не хоче підіймати свою п’яту точку.

Тут є винятки. Але вони теж усвідомлені. Якщо я роблю щось для когось — то це не зі страху, а з любові. Це мій вибір.

Колись я вважала, що соромно жити краще за інших, і якщо тобі живеться трохи легше, то однозначно твій важкий хрест і прямий обов’язок — зробити щасливими інших. Віддати всі гроші тому, кому важче. Дати одяг, який ще потрібний мені самій. Поступитися річчю, яка мені подобається. Не просити нічого, відмовлятися від того, що мені пропонують. У моєму тодішньому списку бажань, напевно, відсотків 70 були про «мир у всьому світі». Чому так? Підсвідомо я чекала компенсації з боку тих, хто оточує, світу, Бога…

Я така хороша, я нічого не прошу для себе. Значить, мені повинні дати більше за інших, адже я це заслужила.

Я хочу не здаватися, а БУТИ. Кожен день бути живою, щасливою і справжньою.

Зараз я маю сміливість перестати соромитися своїх бажань. Озвучую собі й оточуючим свої справжні потреби. Якщо мені щось дають, я не відчуваю себе зобов’язаною. Я приймаю. Із щирою вдячністю.

Мені набридло прикидатися насамперед перед собою, що все матеріальне мені чуже. Це не так. Я дуже хочу жити красиво, комфортно, оточувати себе прекрасними цінними речами і не думати, що краще сьогодні до обіду взяти ті продукти, які зі знижкою.

Мені набридло вибудовувати шикарний фасад і витрачати величезні сили на його підтримку. Дехто думає, що моє життя ідеальне, — це зовсім не так. Я така ж жива людина, у мене є почуття, мене багато що зачіпає, я страждаю, плачу і не сплю ночами …

Колись я виправдовувалася за все те, що маю в житті, говорила, що мені просто пощастило.

Зараз це не так. Тепер я точно знаю, що це результат мого усвідомленого вибору. І тільки я одна знаю, скільки зусиль довелося докласти, і зовнішніх, і тим більше внутрішніх, щоб до цього прийти… Я більше не дозволяю собі або комусь іще знецінювати мої результати. Це моє життя, і воно мені подобається саме таким, як воно є.

Колись я хотіла всіх врятувати, «наздогнати і зробити щасливими».

Зараз я розумію, що зміни — це дискомфортний і досить болісний процес, тож кожен вирішує сам для себе — готовий він до цього чи ні. І ніхто не зобов’язаний змінюватися лише для того, щоб це було більш комфортно для мене, щоб мені не було соромно за своє щастя і благополуччя. Якщо їхній вибір продовжувати бути нещасними — я приймаю його. Але для себе я вибираю інше.

Колись я мала звичку терпіти. Потерпи ще трохи — примусь себе, зроби так, як тобі неприємно. Адже всі так роблять, ти що, якась особлива? Тепер я сміливо говорю: зі мною так не можна! В першу чергу мені самій.

Колись я не давала собі права на помилку, опинитися в дурній, дискомфортній ситуації. Сказати щось не те, висловити свої думки було страшно для мене.

Тепер я вчуся давати собі право прожити і такий досвід. Не помиляється тільки той, хто спить.

Раніше я боялася розривів стосунків і вважала за краще зберігати зв’язки скрізь, де це тільки можливо. Це стомлювало, вимагало дуже багато часу і душевних сил.

Тепер знаю, що це не так. Тепер я розумію, що запорука щасливих стосунків — це повага одне до одного і до внутрішньої свободи партнера. Це важко і страшно спочатку, зате все більше прекрасно, як тільки ти відпускаєш свою залізну хватку. І з подивом бачиш у партнері не просто статиста для свого сценарію, а окрему прекрасну Особистість, яка з кожним днем розвивається, розквітає і на твоїх очах стає все прекраснішою і глибшою.

Колись я хотіла бути правильною. Вважала, що виконання якогось списку правил — це те, що послужить мені страховкою від усіх бід і несправедливостей світу, що зі мною нічого тоді не станеться поганого. Тепер я розумію, що це не так. У житті завжди бувають уроки, випробування. І якщо правильно їх проходити, вони перетворюються на мій ресурс.

Колись я хотіла, щоб мене добре оцінювали, постійно давали позитивний зворотний зв’язок, хвалили, ставили п’ятірки. Тепер сама вчуся відчувати й усвідомлювати свою внутрішню цінність — незалежно від зовнішніх обставин…

Колись я вважала: щоб бути успішною, мені весь час треба чогось досягати. Тепер я вважаю за краще бути щасливою, підтримуючи певний стан.

Колись мене дуже турбувало, який вигляд я маю в очах інших людей. Тепер я концентруюся на тому, наскільки я приймаю і люблю себе сама.

Колись я хотіла бути хорошою дівчинкою. Тепер я хочу бути живою, трохи істеричною, трохи «з тарганами», місцями дуже активною, а інколи — ледачою, грубуватою і трохи суворою і різкою, іноді — блискучою і радісною самій собі, іноді сумною і розгубленою …

Я хочу не здаватися, а БУТИ. Кожен день бути живою, щасливою і справжньою.

Тамара АРХИПОВА,
www.b17.ru