Програна битва - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.79 € 27.28
Програна битва

Волинь-нова

Програна битва

Ми програли. Можна сказати пафосно — ​програла Україна. Та шанс їй залишімо

Програли ми. Конкретні люди. Зі своїми тривогами, болями, злістю, любов’ю, сподіваннями, очікуваннями. Колись, як усе стишиться, ми зможемо спокійно проаналізувати те, що з нами відбувалося протягом цього передвиборчого процесу. Можливо, ми зрозуміємо одне одного — ​тих, хто не мовчав протягом цього серіально–зґвалтованого періоду, і тих, хто мовчав, тому що ненависть до чинного переважила все інше. І навіть інстинкт самозбереження.

Що ми маємо робити зараз?

Не опускати рук. Вибори — ​це не футбол. Це не покричали, пошуміли, у дудки посвистіли — ​і розійшлися.

А от період після виборів — ​це як період після футболу. Коли розходяться всі, але хтось закочує рукава і починає чистити, мити, прибирати і лагодити потрощене. І хтось підсипає насіння, щоб виросла гарна трава на витоптаному полі. Потім знову, на цій молодій траві, бігатимуть футболісти, а з трибун кричатимуть уболівальники. І знову хтось прийде прибирати…

Та прибирають, як правило, ті, хто не смітив. І траву сіють ті, хто її не витоптував. Отак і з країною. Її рятують не ті, хто заганяє у морок. Не ті, хто прагне знищити. Не ті, хто хоче розтрощити.

У кожного з нас своє маленьке футбольне поле, де варто прибирати відразу, щойно закінчиться матч. Прибирати попри все — ​непогоду, відсутність допомоги, вітер в обличчя, погане насіння, що не завжди проростає. Прибирати попри зневіру і безнадію. Кожен з нас багато знає і вміє, не чекає манни небесної чи дива, проживав різні періоди в житті та, переконана, має свій план на найближчі два–три роки.

Не опускати рук. Вибори — ​це не футбол. Це не покричали, пошуміли, у дудки посвистіли — ​і розійшлися.

Хтось поїде. Бо життя має властивість катастрофічно швидко проходити, і в багатьох уже немає ані сил, ані часу, ані ресурсів борсатися наново і боротись за базові речі.

Хтось піде у свою «внутрішню Монголію», буде малювати фіалки і фікуси, пекти пиріжки і дивитися серіали про кохання.

Хтось буде жити звичним життям, бо щоденні клопоти не завжди залишають вибір і альтернативи.

Хтось точно буде боротися за країну. Щоденно і віддано. Незважаючи ні на що. Не жаліючи себе. Розуміючи, що інакше не можна.

І той, хто боротиметься, обов’язково переможе.

Нас менше. Але нас завжди було менше. І в 2014–му, і зараз. Було б дивно, якби після всіх репресій, знищень, розстрілів і голодоморів нас було більше. Якість ніколи не буває масовою.

Тримаймося разом — ​і все буде Україна!

Зоя КАЗАНЖИ,
журналістка, міжнародний медіа–тренер, громадський діяч, письменниця, відома одеська блогерка, радник із комунікацій, агенція E’СOMM


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.