Вчимося всотувати прекрасне!
Робитися щасливою мамою
«Мамо, візьми мене на руки, візьми мене на руки, візьми мене на руки…» — мій 2-літній Ромаха може проситися так як завгодно довго, не змінюючи інтонації. Останнім часом він такий вимогливий, і я не з першого дня (навіть тижня) здогадуюся чому. Що змінилося? Дратуюся, бо побутові справи доповнилися городніми поліннями-сапаннями і зазвичай у цю пору нічого не встигаєш зробити досконало. Почуваюся надто втомленою, стурбованою, незадоволеною, і раптом спадає на думку, що через мою мультизадачність малявці і гірше. Бо пісочниця — це добре, але менше мами — це образливо. Отож, пора інакше глянути на заклопотаність
Популярна притча розповідає, як діти виявляють, що мама, закрившись у кімнаті, дивиться у вікно й попиває чайок із цукерками. На їхні обурені вигуки «Що ти робиш, мамо?» жінка спокійно відповідає, що робить їм щасливу маму. І вона таки права. Психологи підтверджують, що треба відводити себе у «свій затишний куточок», коли відчуваєш, що важко дихати. Не кожній жінці вдасться відпочити на кухні, де око вишукає щось, що треба доприбрати, або у вітальні, де діти обов’язково залучать у помічники чи консультанти. (Гарним «куточком» може бути благодатна природа.) Самотності вряди-годи потребує кожен, а самотність у красі й комфорті, за улюбленим заняттям таки насичує енергією.
Одна з модних нині книжок розповідає про здатність радіти датчан, перших у світі за відчуттям щастя. У їхній мові є поняття «хюге»: це і вечори при свічках, і приготування трапези з друзями, і плед на плечах холодного вечора, і катання на велосипеді, і перегляд фільму з близькою людиною, і горнятко кави біля дощового вікна. Ніби не бозна-що, правда ж?
Замість «знову мушу прибирати цю засмічену хату» привчаємося думати «як прекрасно буде присісти у чистій, освіженій вологою оселі з улюбленою «Цікавою газетою».
Автор книги Майк Вікінг, працівник Інституту дослідження щастя, каже, що датчани добре вміють дбати про атмосферу радісного спокою. Не впевнена, чи садять вони родиною городи і згрібають сіно, але, думаю, спільні родинні клопоти, як і в українців, теж досить «хюгні». Тобто легко всотувати прекрасне, коли ти на відпочинку, але за потреби можна їх і витворити у праці… (Хіба ж це не диво, коли у кинутої в землю квасолини раптом крізь землю пробиваються крила?)
Сьогодні психологи навчають, як у своїх думках створити такий логічний рядок, щоб і нерадісне стало приємним. Щось на кшталт такого: замість «знову мушу прибирати цю засмічену хату» привчаємося думати «як прекрасно буде присісти у чистій, освіженій вологою оселі з улюбленою «Цікавою газетою». Тут, як у казках, є три дороги: одна веде до злоби на весь світ і до втоми в душі й тілі, друга — до автоматизму робота і тієї ж втоми, а третя — до нового дихання з обов’язковою нагородою. (Нагороду можна влаштувати (вишукати) самостійно.) Утім, буває, що й людина, яка вміє бути щасливою не тільки в особливі дні, якоїсь пори зношує ось цю здатність. Порятують роздуми про себе і свої відчуття, про чиїсь набагато складніші обставини, а далі — на те ж коло пошуку щасливості.
Маєте свої міркування — користайтеся поштовою адресою редакції чи електронною: [email protected] або ж [email protected].
