У національному одязі, з незмінними рушниками на стійках мікрофонів — таким гурт «Рушничок» об’їздив у 80-х роках минулого століття майже всі міста північноамериканського континенту, де жила українська діаспора.
Гурт «Рушничок» порівнювали з «Бітлз»
Найпопулярніший український ансамбль Північної Америки, заснований нащадками емігрантів, ввів в англійську мову слово «забава» — воно так і пишеться: «zabava»
Колектив існував 10 років — з 1970-го до 1980-го.
Для «музичного життя» — термін невеликий, але такий, за який можна встигнути спалахнути настільки яскраво, щоб відблиск шанувальники пам’ятали ще не одне десятиліття. Секрет успіху національного продукту в еміграції простий: українська пісня за океаном не зазнавала переслідувань, як це було на її батьківщині.
Секрет успіху національного продукту в еміграції простий: українська пісня за океаном не зазнавала переслідувань, як це було на її батьківщині.
Четверо друзів дитинства — Андрій Гарасимович, Юрій Штик, Євген Осідач та Степан Андрусяк — на той час були студентами вишів канадського Монреаля. Вони вправно володіли музичними інструментами і завдяки патріотичному вихованню непогано зналися на українському фольклорі. Організували ансамбль доволі спонтанно: наближався Новий рік, от і вирішили виступити на одному зі святкових заходів для діаспори. Андрій грав на гітарі, Юрко — на бас-гітарі, Степан — на барабанах і Євген — на акордеоні. Виконували безпрограшні за популярністю народні пісні. Акцент зробили на творах, які вимагали кількох вокальних партій. Багатоголосся, хорова манера, а разом з тим сучасне електронне звучання інструментів сподобалися і глядачам, і учасникам колективу.
Та публіки в Монреалі було небагато, емігрантів тут мало порівняно із західною Канадою, де українці оселялися великими групами і навіть цілими селищами. Але веселі виконавці завдяки танцювальним ритмам пісень усе ж швидко вийшли за рамки домашніх і дружніх виступів. З’явилися замовлення, своєрідні «корпоративи», і слава про гурт незабаром долинула аж до столиці країни — Оттави. Тамтешній виступ на одній із українських оказій став початком зіркового шляху.
Музиканти позиціонували себе не просто як колектив, що виконує українську музику, а як український по духу гурт.
У Канаді якраз на піку популярності були фольк- та рок-напрямки, тож квартет не прогадав із народним репертуаром. Згодом став виконувати твори українських авторів і навіть власні. Останніх найбільше у другому альбомі колективу. Загалом «Рушничок» випустив п’ять збірок пісень. Як писали тоді закордонні видання, цей ансамбль був першим українським гуртом типу «Бітлз» для виступів на «забавах», тобто на весіллях та різного роду вечірках. Саме слово «забава» було перенесене в англійську мову та так і писалося латинськими літерами — zabava.
Окрім впізнаваного стилю, мав «Рушничок» і виразну зовнішню атрибутику. Музиканти позиціонували себе не просто як колектив, що виконує українську музику, а як український по духу гурт. Тож співали у стилізованих костюмах, які по кілька разів змінювали за час концерту. Глядачі особливо вітали їхні козацькі строї з вишиваними сорочками, шароварами, жупанами, поясами і високими чоботами. На деяких світлинах хлопці одягнуті в гуцульське вбрання з топірцями.
Виконавці однаково подобалися і старшому поколінню, і молодшому. Всі четверо були симпатичними молодими людьми з модним на той час довгим волоссям. Їхнє розташування на сцені повторювало стиль популярних поп- і рок-ансамблів. Музиканти стояли біля мікрофонів, а барабанщик знаходився на підвищенні на задньому плані. Стійки мікрофонів хлопці перев’язували вишитими рушниками.
Та незважаючи на популярність у Північній Америці, в Україну платівки та записи гурту потрапляли нелегально, оскільки багато текстів були антирадянськими за змістом, як-от: «Земле моя», «Гей степами», «Пісня про Тютюнника», «Рушничок я тобі вишиваю» та інші. За поширення такої продукції сміливцям загрожував якщо не реальний термін, то принаймні добряче псування репутації.
У 1980-х роках колектив припинив активну діяльність, музиканти збираються тільки для виступів на окремих концертах. Та започаткована чотирма друзями своєрідна манера виконання ширилася вже всією країною. Навіть канадські гурти адаптували свій стиль під «рушничковий».
