Такого масового самогубства історія людства ще не знала...
Називав себе втіленням Ісуса Христа, Будди і Леніна…
Володимир Зеленський заслуговує свого шансу на перші 100 днів. Але це не скасовує нашого обов’язку розповідати йому і його команді повчальні історії про популістів, скажімо, які нещодавно повідала мені колишня киянка, а нині жителька США Яна Ратман
Герої першої – Абі Руеф та Юджин Шмітц — два місцеві політики. Руеф народився 1864 року у французько-єврейській сім’ї, був вундеркіндом, вступив до університету в
14 літ, а у 21 – став наймолодшим адвокатом Америки. Його юність проходила в тіні каліфорнійської золотої лихоманки, що перетворила колишнє іспанське військове поселення у велике, але дуже корумповане місто. Руеф разом із групою ідеалістів намагався боротися з корупцією. Але, коли нічого не вийшло, вирішив її очолити і створив нову партію, покликану захищати інтереси робітничого (так!) класу Сан-Франциско.
Оскільки в самого Руефа не було шансів обійняти посаду мера, він створив свого кандидата: харизматичного музиканта Юджина Шмітца. Руеф умовив його балотуватися, переконуючи, що «психологія виборців схожа на психологію натовпу пацанів або примітивних людей». І не помилився: його партія перемогла на місцевих виборах, а «красунчик Джин» (кличка Шмітца) став міським головою. До того ж двічі: спочатку в 1902 році, потім – у 1905-му.
Загнаний у кут, Джонс наказав усім парафіянам Храму вжити отруту. Загинуло близько 900 жителів Джонстауна, третина з них – діти.
Формально Сан-Франциско очолював Шмітц, реально – Руеф. Він писав промови мера, вчив його, як поводитися на зустрічах і мітингах, а за лаштунками брав хабарі. Парочка контролювала всі адміністративні посади, крім начальника пожежної команди і прокурора. Останній, хоч і був призначений Руефом, поводився незалежно. Він, до речі, і надіслав до Вашингтона звіт про корупцію в місті. А тодішній президент Теодор Рузвельт узяв це розслідування під особистий контроль.
17 квітня 1906 року Шмітц і Руеф дізналися, що проти них завели справу. Але тут втрутилися вищі сили: в місті почався сильний землетрус. А потім – пожежа. Шмітц повівся по-популістськи і розпорядився розстрілювати мародерів без суду і слідства. Хоча головна проблема полягала не в мародерстві, а в корупції. Недофінансування міського водопостачання призвело до того, що з усіх гідрантів працював лише один. Пожежникам просто не вистачало води. Ситуацію вирішив генерал Фредерік Фултон, командир місцевого гарнізону. Він наказав підірвати частину будинків і таким чином зупинив поширення пожежі.
Землетрус відволік увагу від справи проти Шмітца і Руефа. Але не надовго. У 1907-му обидва були засуджені до ув’язнення.
Ця історія стала частиною місцевого фольклору. Хоч і не врятувала місто від її повторення. У 1971-му до Сан-Франциско переїхав Джим Джонс, засновник громади Храму народів. Тут звикли до фріків. Але Джонс був особливим. Він називав себе втіленням Ісуса Христа, Будди і Леніна, а також виступав за повну інтеграцію чорношкірих в американське суспільство. Це зробило його популярним серед бідних. У середині 1970-х його помітив тодішній мер — демократ Джордж Москоне. Аби перемогти на виборах, він потребував підтримки чорношкірої бідноти. Схема спрацювала. Москоне набрав удванадцятеро більше голосів, ніж його суперник. У нагороду Джонса призначили на одну з найбільш фінансово вигідних посад у міській адміністрації.
Слава і вплив Джонса зростали. Однак у пресу просочилися повідомлення про те, що в громаді ґвалтують жінок і дітей, а кількох парафіян утримують силою. Родичі вимагали втручання. Аби уникнути розслідування, Джонс переселив громаду в джунглі Гаяни і заснував там містечко, яке «скромно» назвав Джонстаун. Коли його слідами туди приїхав сенатор Ліо Раян із групою журналістів і стурбованих родичів, охорона міста відкрила по них вогонь. Разом із Раяном загинули троє репортерів й одна місцева жителька.
Загнаний у кут, Джонс наказав усім парафіянам Храму вжити отруту. Загинуло близько 900 жителів Джонстауна, третина з них – діти. Трагедія в Гаяні зрикошетила й у Сан-Франциско. Один із радників мера, Ден Вайт, ветеран в’єтнамської війни, застрелив Москоне в його кабінеті…
Ярослав ГРИЦАК, історик, публіцист, професор Українського католицького університету, колонка «Як закінчують популісти» на сайті nv.ua
