Курси НБУ $ 38.97 € 42.45
Тріумфатор Венеції передбачив перемогу над Росією у 2025 році

Світова прем’єра донбаської «Атлантиди» вдалася: робота 48-річного українського режисера Валентина Васяновича тріумфувала в конкурсній програмі «Горизонти». А головну нагороду Венеціанського кінофестивалю отримав фільм Тодда Філліпса «Джокер».

EPA/UPG.

Тріумфатор Венеції передбачив перемогу над Росією у 2025 році

Кінострічка українського режисера Валентина Васяновича «Атлантида» про поствоєнний Донбас отримала приз знаменитого італійського фестивалю. Але автор мало вірить у такий самий успіх фільму на Батьківщині

«Коли виникла ця ідея, мені стало дуже комфортно»

Сюжет, який вразив професіоналів-кіношників, — ​не екшн, не трилер і навіть не безпрограшна тема про одностатеву любов. Усе просто і від цього аж моторошно: дія відбувається у 2025 році, як сміливо спрогнозував Валентин Васянович — ​«через рік після закінчення війни з Росією». Хоча хтозна, можливо, європейці і досі не вірять, що під боком у них іде найсправжнісінька війна, і сприймають усе як художній вимисел режисера.

Україна повернула собі втрачені території. Щоправда, вони стали непридатними для життя: інфраструктури нема, міста і їх околиці нашпиговані боєприпасами, затоплені шахти забруднили колодязі. Земля, за яку полягли тисячі бійців, стала зоною відчуження, але на ній триває життя.

Валентин Васянович на запитання про нестандартний «фільм із майбутнього» відповідає, що спочатку це була історія про тут і тепер, але не подобалося те, що мав виводити героя і антигероя, показувати протистояння. З’являвся ще і яскраво виражений політичний контекст. «Я думав, як уникнути цього, і вирішив перескочити в майбутнє, коли війна скінчиться. Виникла ця ідея — і мені стало дуже комфортно, я зрозумів, що це правильне рішення».

Він

Головний герой — простий хлопець Сергій, він пройшов війну і повернувся на роботу на металургійний комбінат. У нього яскраво виражений посттравматичний синдром. Він приєднується до добровільних загонів «Чорного тюльпана», що працює над ексгумацією трупів військових.

Чотири роки тому Андрій Римарук (Сергій) пішов на фронт розвідником.  Після демобілізації відвозив на передову необхідну техніку,  а також контролював, як її використовують.
Чотири роки тому Андрій Римарук (Сергій) пішов на фронт розвідником. Після демобілізації відвозив на передову необхідну техніку, а також контролював, як її використовують.

 

Для більшої реалістичності Валентин Васянович узяв на головні ролі не професійних акторів, а реальних учасників тих подій. Тому судмедексперти, військові — всі справжні. Сергія зіграв журналіст з Івано–Франківська, колишній атовець, а тепер волонтер фонду «Повернись живим» 33–річний Андрій Римарук. Зізнається, що зі своїм екранним образом дуже схожий: «У мене теж гинули друзі, я розвантажував розірвані снарядами тіла. І характер такий же вибуховий».

Режисер не впевнений, що наші глядачі будуть масово відвідувати фільм про війну і її наслідки. Не готові ще. 

На кастинг фільму Андрій потрапив випадково. Два роки тому йому доручили відвезти на фронт якихось, як він каже, режисера і продюсера, щоб показати їм, якою є війна, і допомогти у пошуках локацій для їхнього фільму: «На той момент я не знав, хто вони, а виявилось, що це досить відомі люди. Ми провели кілька днів на Сході. Вже після поїздки вони набрали мене і запитали, чи не хочу я прийти на кастинг. Я подумав: «Господи, який кастинг? Що ти несеш?» Але тоді з роботою не складалося, тому вирішив спробувати».

Андрій пригадує, що найважче було, коли в березні на зйомках змусили купатися: «Я мав знятись голяка, але засоромився і був у трусах. Також складно давалася сцена, у якій заходжу в квартиру, де загинула моя сім’я. Було багато дублів. У якийсь момент психонув, сів у машину, поїхав. Нікого не хотів чути. Коли вже за кілометр під’їжджав до знімального майданчика, по рації сказав: «Почуєте звук машини — вмикайте камеру». І от того разу дубль вдався».

Вона

Подругу Сергія Катю, з якою він знайомиться під час роботи в «Чорному тюльпані», зіграла 29–літня парамедик із Черкас Людмила Білека. У 2014–му вона допомагала людям на Майдані, а потім вирушила на Схід працювати в бригаді медичної евакуації.

Людмила Білека (Катя) після повернення з війни створила тренінговий центр тактичної медицини — Taccat. Зараз його працівники проводять курси з домедичної допомоги для військових та цивільних.
Людмила Білека (Катя) після повернення з війни створила тренінговий центр тактичної медицини — Taccat. Зараз його працівники проводять курси з домедичної допомоги для військових та цивільних.

 

«Взимку минулого року в мене був період депресії, — розповідає виконавиця головної жіночої ролі. — Я не могла почати жити цивільним життям. І ось у такий час мені написала знайома, що вони шукають героїню для фільму. Мені потрібен був копняк, який би вибив з цього стану, тому пішла на кастинг. Моя героїня теж була парамедиком на фронті. Потім вона почала працювати в гуманітарній місії і шукала тіла тих, кого не змогла врятувати під час війни. Вперта і цілеспрямована, Катя змінює світогляд Сергія, запалює щось у ньому, і він розуміє, що потрібно жити».

Забігаючи наперед, Людмила анонсує, що у фільмі багато речей, які людям поплавлять мозок: «Навіть сексуальна сцена, яка має бути ніжною чи пристрасною, майже не містить романтики — усе в депресивному настрої. А іскра між головними героями пробігає в морзі, серед десятків трупів. Це показує не тільки трансформацію окупованих територій, а й трансформацію романтики».

«Нате вам ранковий сеанс»

В українському прокаті стрічка з’явиться 2020 року. Її бюджет 42 мільйони гривень, але чи чекає його касовий успіх на Батьківщині — поки не відомо. Сам режисер не впевнений, що наші глядачі будуть масово відвідувати фільм про війну і її наслідки. Не готові ще. На телеканали теж великої надії не покладає: «У них є сітка, яку розписують наперед. Якщо я принесу 10 фільмів, їм буде набагато легше вставити в сітку, знайти спонсора… Коли приношу один, у них сітка забита, і вони думають, куди його поставити… А ну давайте з пів дванадцятої… Так і в кінотеатрах. Вигідніше працювати з людиною, яка приносить купу фільмів, а не Васянович з одним. Нате вам ранковий сеанс…»

Принцип роботи без дипломованих акторів — «фішка» Васяновича

Чотири роки тому у фільмі «Присмерк» він знімав двоюрідного брата і тітку. «Це реальна і чесна історія, справжня драма. У ній два герої: 82–літня мама і син, якому 62. До того ж дуже хворий, у нього діабет, через що він останні п’ять років нічого не бачить. Вони обоє розуміють, що коли хтось із них помре, другий залишиться в безвихідному становищі. Баба Маруся — моя рідна тітка, Сашко — двоюрідний брат. Для мене вони справжні герої. Те, що вони лаються, — це все дрібниця. Вони сильні духом, сміються, співають пісні і жартують одне над одним. Я гордий, що у мене такі родичі. Їздив до них рік, хотів показати всі чотири сезони. Іноді траплялося, що знімати було незручно, здавалося, що занадто далеко зайшов».

За матеріалами thebabel.com.ua, gordonua.com, blogs.korrespondent.net.

Telegram Channel