І навіть сонце фестивалило в Олександра Огородніка - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.89 € 27.69
І навіть сонце фестивалило  в Олександра Огородніка

По-справжньому тепле родинне дійство покликало в Торчин найкращі колективи області.

Фото із сайту Торчинської ОТГ.

І навіть сонце фестивалило в Олександра Огородніка

Так казали про надзвичайно гарну недільну погоду відвідувачі VIII фестивалю народного мистецтва «Осінні барви Торчина». Наче Всевишній подарував такий чудовий день спеціально для ініціатора цього дійства, що минулоріч не проводилося через його нездужання. Традиційно учасники пройшли урочистою ходою від Будинку культури до центральної площі, обіч дороги їх вітали жителі селища, а на площі гучно стрічав оркестр Палацу культури Луцька

Цьогоріч «Осінні барви Торчина» зібрали 16 найкращих колективів області

— Торчин покликав, аби притулитися душею до надбань наших предків, що, як свята молитва, вивищують нас, — розпочала захід його незмінна ведуча заслужена артистка України Лариса Мікоян, а традиційні позивні зворушили серця. Вшанували пам’ять українських героїв. Заступник начальника відділу культури з питань релігії й національності ОДА Марія Назаревич подякувала керівникам Торчинської ОТГ за підтримку галузі культури. Голова громади Юрій Кревський запевнив, що влада докладе зусиль, аби фестиваль у Торчині щороку збирав учасників, а спонсорам подякував за допомогу, адже на цей фест не витрачається жодної копійки з держбюджету.

Ініціатор свята, почесний громадянин Волині, повний кавалер ордена «За заслуги», народний артист України Олександр Огороднік звернувся до гостей:

— Коли духовне цінується нижче, ніж матеріальне, і в світі ще багато зла й неправди, культура та мистецтво займають особливе місце, адже в них закладені кращі духовні традиції, взірець доброти, справедливості й порядності. Наше мистецтво, настояне на добрі, так лоскоче душу. Сила — в нашій ідентичності, тому ансамбль «Колос» протягом 75 років показує її світові і має послідовників, від їхніх виступів сьогодні у кожного на серці буде сонячно.

Це такий фест, на якому учасники горнуться до організатора, як діти до батька

«Осінній Торчин знову зустрічає пісенний цвіт волинської землі», — писав колись Василь Гей, а музичний твір про знаменитий торчинський колектив нагадав багатьом той чудовий час, коли перші учасники ансамблю, який уже відзначив 75–ліття, були юними. Дві жіночки ділилися зі мною щемними спогадами, чому щороку чекають цього дійства. В їхньому серці живе пісня. «Завжди на це свято гарна погода, видно, у Бога в милості наш Олександр Огороднік», — каже Тамара Завірюха, яка прийшла підтримати рідний колектив й інших послухати, згадати молодість, а пані Леся колись сама танцювала в «Колосі», батько грав на баяні.

Троїсті музики із Соловичів гриміли на всі окружні села.
Троїсті музики із Соловичів гриміли на всі окружні села.

 І ось на сцені народний ансамбль пісні і танцю України «Колос» під керівництвом Олександра Огородніка з ліричною піснею «Ой ти гаю» і веселим танцем, у вихор якого так би й зануритися. «Браво!» — ще довго не стихало.

Але під гіллястими берізками чекали виходу на сцену найкращі колективи області. Тут і гурт «Горлиця», що випурхнув із Доротища на Ковельщині, і ковельська «Лісова пісня», «Молодичка» зі Смідина Старовижівського району, «Кременчанка» із Рожищенського, гурт «Кумасі» із Крупи Луцького, знаменита «Маневицька сотня», «Василинка» із «Василихою» з Горохівщини, «Княгининські хорошухи», копачівські «Рідні люди» — кожен дивував колоритним виконанням, пересипаючи виступи побажаннями. Троїсті музики із Соловичів підняли дух і настрій, мало не до танцю закликаючи. Баївська «Криниця» — аматори з патріотичною піснею — дивувала ще й тим, що у ній співає священник із родиною.

Олександр Володимирович усіх обдаровував і всім знаходив добре слово, а ще не втомлювався жартувати й давати щирі батьківські поради. Таких теплих заходів, де учасники, як діти, горнуться до організатора, не пригадати. Колектив із Ратнівщини «Джерело» вирізнявся постолами і квітами в очіпках. Вплив білоруської культури в одязі, співах і танцях відзначив Олександр Огороднік. Ми завжди щось запозичуємо в сусідів, добре, що це хороше.

Завжди на це свято гарна погода, видно, у Бога в милості наш Олександр Огороднік.

«Криниця» із села Видерта Камінь–Каширського району розповіла акапельно, чому приїхали, а сусідня «Дубровойка» проспівала всю біографію: «Ми і сієм, і сапаєм, і копаєм, і гребем, а як сонечко заходить — на репетицію ідем». Що і на «Фольк–мюзік» у Києві співали не раз, а в області й районі були понад сотню разів. У них багатий самобутній репертуар, що аж заворожує справжністю: «Через річку ішла, гнала каченєта, як у тебе, так і в мене чорні оченєта», — виспівували голосисто Мене ж розчулила оця: «Хай цвіте калина в полі, хай сміються діточки, хай їх тато обнімає і шепоче казочки», — підкреслюючи найбільше бажання — «щоб у світі не чекали сумну звістку про синів».

І тут де не візьмись Галька і Манька пофестивалити приїхали — творчий дует Волинського академічного театру ляльок у складі заслуженої артистки Лариси Гарлінської й акторки Світлани Стасюк. Що вже посмішили вони публіку, то таки так, але є у їхніх жартах і доля правди. Підкололи, що місцевих малувато, бо міщани горді: доки до хати не зайдеш, не вклонишся, то й на безкоштовне не прийдуть. А в іншому сюжеті просили торчинську громаду не обмовляти свого голову, а підтримати.

«Етнос — наш стрижень, якщо його збережемо, то будемо державою»

Виступ естрадного оркестру Нововолинського палацу культури був фінальним. Звучали джазові мелодії і розливалися над селищем. Чотири години збігли, як мить, а люди й незчулися. Не хотілося відпускати з серця і з площі цей барвистий фестиваль. Завершили дійство спільною молитвою за Україну.

Виставка образотворчого та декоративно–прикладного мистецтва знайомила з місцевими вишивальницями, пасічниками, живописцями, представляла вироби учнів місцевого професійного ліцею та майстрів сусідніх громад. Багато праці вкладено, щоб провести захід на такому високому рівні. Олександр Володимирович дбає, щоб залишилися гарні спогади.

— Хочеться, щоб цей фестиваль був навіть після мене, бо етнос — наш стрижень, якщо його втратимо, нас можна віднести до іншого народу, а як збережемо, то будемо державою. Тішить, що в колективи приходить молодь, а насторожує, що керівники не всюди зацікавлені. Хотілося б, аби розуміли, що матеріальне — це не перше. Ми їздимо з «Колосом» у найвіддаленіші села, дає­мо безкоштовні концерти, бо так приємно дарувати! Але організація потребує вкладення, нам недодали коштів на витрати, що ж — терпимо. Який район серед моїх фаворитів? Дуже люблю Камінь–Каширщину, ми виступали там у кожному селі.

— Яку ж вам гарну погоду Бог послав! — не втримуюся, коли Олександр Володимирович галантно сходить зі сцени, осяяний сонцем.

— Мабуть, я з людьми завжди по–людськи, то це і з неба видно, — відповідає. І це чистісінька правда.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.