«Дякую за незмінний принцип: писати правду і нічого, крім правди» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.22 € 26.72
«Дякую за незмінний принцип: писати правду і нічого, крім правди»

Фото slovovolyni.com.

«Дякую за незмінний принцип: писати правду і нічого, крім правди»

Галина Шафета (на фото), пенсіонерка, дружина Полікарпа Шафети, який 25 років редагував газету «Радянська Волинь» (згодом «Волинь»). Галина Степанівна — ​вчитель–математик. Більш як 30 літ вона працювала в Луцькій школі–інтернаті та в Луцькому педагогічному училищі:

— Насамперед вітаю з таким поважним ювілеєм і сьогоднішніх читачів газети, і її творців–журналістів, увесь колектив. Бажаю зустріти ще і сторіччя цього видання!

Якщо повертатися до дня народження газети, то мені тоді йшов четвертий рік. Зрозуміло, що я її не читала, як і мої рідні, земляки.

Пригадую, як мама наспівувала: «Дівчата і хлопці сидять на колодці, насіння плюють все вони. Газет не читають, нічого не знають, що роблять на світі пани…» Так було за Польщі. І в довоєнні, й післявоєнні роки більшість селян не вміли ні читати, ні писати. Уже 1948–го чи 1949–го, коли в нашому селі Дубове Ковельського району утворився колгосп, у руках мого діда я вперше побачила газету «Радянська Волинь».

Чому я люблю «Газету Волинь», читаю її й іншим раджу? Звичайно, не тільки тому, що її редагував мій чоловік. По–перше, я — ​однолюб, а такі люди ніколи не зраджують.

А ось мій майбутній чоловік Полікарп Шафета ще в шкільні роки не лише читав цю газету, а й був дописувачем — ​робсількором. У коротких замітках, які друкував у районній газеті, розповідав про життя села. Звичайно, й гадки не мав, що стане колись її редактором і 25 років віддасть цій нелегкій справі. Знаю, як він хвилювався за випуск кожного номера (а їх колись на тиждень виходило аж п’ять!) Тим більше, коли номер ще й особливий — ​наприклад, присвячений 100–річчю від дня народження Лесі Українки — ​тоді Полікарп Гервасійович тільки–но був призначений на посаду редактора.

Чому я люблю «Газету Волинь», читаю її й іншим раджу? Звичайно, не тільки тому, що її редагував мій чоловік. По–перше, я — ​однолюб, а такі люди ніколи не зраджують. По–друге, ціную те, що традиції колишніх її творців зберігаються донині. Зокрема, незмінний принцип: писати правду і нічого, крім правди. Сьогодні особливо люблю читати публікації молодих журналістів Василя Уліцького, Костя Гарбарчука, Сергія Наумука і тих, хто працював із Полікарпом Гервасійовичем, — ​Галини Світліковської, Катерини Зубчук, Євгенії Сомової.

Розумію, що праця журналістів непроста в будь–які часи, за будь–якої влади. Головне, щоб вони мали свою думку, не боялися критикувати, вчили людей думати. І тут не можу не згадати, як Полікарп Шафета висловлювався з приводу головного, на його думку, завдання журналіста: «Не копати окопи, а будувати мости». А ще — ​творити газету у співпраці з її читачами: з тими, про кого і для кого вона пише. Цей зв’язок має бути нерозривним.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.