80  років ми заходимо в гості до волинян - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.19 € 26.83
80  років ми заходимо в гості до волинян

На місці стояти не збираємося!

Волинь-нова

80  років ми заходимо в гості до волинян

Сьогодні, 27 вересня, виповниться 80 літ відтоді, як вийшов перший номер нашої газети. Упродовж свого існування вона мала кілька назв: «Вільна праця», затим «Радянська Волинь» (з 1940–го до 1990 року), «Волинь», «Волинь–нова» і «Газета Волинь». За це час ми 16  565 разів приходили в домівки краян. Гордимося цим і розуміємо свою відповідальність перед вами, шановні читачі. Напередодні свята хочемо пригадати минуле й запросити вас переглянути ювілейні вересневі сторінки нашої газети

80 років тому (1939)

…У дебютному номері «Вільної праці» (таку назву мала наша газета 27 вересня 1939 року) на усіх чотирьох сторінках були бравурні повідомлення на кшталт «Червона Армія з честю виконує свій обов’язок», «Кому ми йдемо на допомогу» (передрук передовиць «Правды»), «Перемоги СРСР», вірш Максима Рильського «Дружнє слово», звернутий до західноукраїнського читача, інформації про те, як радісно надзбручанські селяни зустрічають Червону армію, і навіть про доходи від вирощування кок–сагизу на Сумщині. Проте жодним словом не було згадано… саму Волинь.

Але вже у випуску від 10 жовтня 1939 року впадає у вічі лист селян–мітингувальників села Сильного Цуманського району до Сталіна, Молотова та Ворошилова. Зрозуміло, що передусім селяни дякують «за величезну допомогу у справі визволення з тяжкого ярма польських панів».

75 років тому (1944)

…«Культурно і весело проводить вечори молодь містечка Рожище. За ініціативою райкому комсомолу при клубі організовано різні гуртки — ​хоровий, музичний, які своїми силами дають концерти та вистави. Декілька концертів було дано у військових частинах». Цю коротеньку замітку написав перший секретар Рожищенського райкому комсомолу Іван Зварич.

А нині… завдяки дослідженням доросинівського краєзнавця Миколи Вавренчука ми вже знаємо, що Зварич був пов’язаний з УПА. Коли про це стало відомо партійній верхівці району, то справило ефект бомби: перший секретар співпрацює з українськими підпільниками. Власне, тому після розбору польотів на партійних зборах Івана Зварича вбив оперативник МДБ Шицький. Місцеве керівництво намагалося приховати цей факт, адже якби усе вилізло нагору, то багато хто полетів би з посад. Про те, які деталі вдалося розкопати Миколі Вавренчуку, можна прочитати у його книжці «Нариси історії визвольної боротьби. Волинь».

70 років тому (1949)

… «І закрутилося навколо тієї ямки! Комісія засідала, звіт про обстеження писала — ​раз. Начальство звіт читало, само до ямки на повторне обстеження виходило — ​два. Ну а третє, відбулося засідання, на якому піднімалося питання про ямку», — ​так саркастично описав тодішню бюрократію у фейлетоні «Ямки–невиливайки» український письменник Анатолій Дімаров, який на той час працював у редакції нашої газети. До речі, того ж року він видав свою першу збірку оповідань «Гості з Волині».

А нині… так само трапляються випадки, коли без папірця людина ніхто. І замість того, щоб одразу вирішити питання (перефразовуючи слова Дімарова, засипати ямку), чиновники намагаються відгородитися від відповідальності купою довідок, довідок про довідки та інших паперів. Нинішнє керівництво країни обіцяє державу у смартфоні. Може, тоді ямки засипатимуть швидше?

65 років тому (1954)

…У колгоспі імені Сталіна Голобського району за останній час споруджено свинарник, зерносховище, водонапірну башню на 15 тисяч літрів води, встановлено вітродвигун. Це дало можливість повністю і безперебійно забезпечити подачу води в корівник, телятник, свинарник та вівчарник.

Але ми знову разом із читачами вийдемо на Майдан.

А нині… відновлювальні джерела енергії освоюють навіть прості громадяни. Наша газета неодноразово писала про людей, які завдяки сонячним панелям підігрівають воду, виробляють електроенергію та продають її.

60 років тому (1959)

…На пасіці близько ста бджолосімей. У кожній з них у розпал медозбору налічують 50–60 тисяч бджіл. Вони вгодовані, міцні. Такі звідки завгодно мед принесуть. Артільний пасічник Володимир Редько постійно дбає про те, щоб поліпшити умови збору меду. Сам висівав медоносні культури. Усе зроблено по–господарському, на совість. «Збоку, під деревом стоїть емальований бачок. З крана цівкою біжить вода. Вона тече по зигзагоподібній стежечці, по плоскій поверхні колоди. Завдяки цьому бджоли п’ють воду на місці і не витрачають час на польоти до ставків», — ​йшлося у репортажі «Лісові пасіки».

А нині… на Волині теж чимало лісових пасік. Лісовий мед вважають одним із найкращих. Цього року волинські лісівники наростили потужності з виробництва солодкого продукту. На пасіках держлісгопів налічують 768 бджолосімей. А у Воротнівському лісництві при Лісівничому молодіжному центрі діє ще й «Школа бджоляра».

55 років тому (1964)

…На першій сторінці з’явилося кілька листів, які були об’єднані спільним заголовком «Авантюризм китайських керівників». В одному з них ішлося: «Мушу сказати, що під час перебування в КНР у минулому році делегація Академії наук СРСР, у складі якої був і я, вже стикалася з явними проявами великодержавного китайського шовінізму, — ​зізнається ленінградський академік Б. Биковський. — ​Як характерний приклад можна вказати на виставлені в історичному музеї в Пекіні карти, де в слабо завуальованому вигляді вказувалося, що радянський Далекий Схід «є споконвічним китайським районом». Це не справило на нас враження випадковості, в цьому явно відчувалася певна політична лінія».

А нині… Китай успішно бореться за вплив у світі й щоразу частіше веде мову про юань як про додаткову світову валюту. Їхній імпорт витіснив з українського ринку низку вітчизняних продуктів. Ба, навіть сувенірних козаків у вишиванках виготовляють здебільшого китайці. Прикро констатувати, але деяким товарам із Піднебесної просто немає української альтернативи. Водночас китайці не забули про свій «споконвічний район». Далекий Схід давно в полоні повзучої колонізації: вони оселяються там, створюють сім’ї, народжують дітей (значно більше за росіян!) і рухаються далі.

50 років тому (1969)

… «Байдужі до вимог щодо іграшки на Луцькому заводі культпобутвиробів. Тут, наприклад, випускають ведмедиків бордового кольору. М’яконабивні «Мишка–39» і «Мишка–68» за вагою не відповідають віковим категоріям дітей: хай спробує трирічний малюк підняти «Мишку–68», в якому 2380 грамів. «Собачка–крихітка» з більмами на очах, без зіниць. Гумова «Рухлива рибка» брудного кольору, виготовлена з порушенням заданого зразка».

А нині… на Волині відомий майстер Андрій Бондарук, який разом із дружиною Іриною Сардак виготовляє старовинні дерев’яні забавки. У музеї села Княгининок він зібрав цілу колекцію давніх зразків. А ще в нашому краї діє підприємство «Тигрес», яке виготовляє м’яконабивні та пластмасові іграшки й експортує їх у близько 80 країн світу.

45 років тому (1974)

… «Лосів можна було побачити навіть далеко за межами лісу. Якось працівники П’ятиднівської бригади Володимир–Волинського району під час обідньої перерви помітили двох лісових велетнів, які тихо–мирно ласували яблуками у колгоспному садку. Протягом дня їх бачили ще кілька разів, аж поки сохаті не перейшли дорогу й не зникли в лісі.

А нині… цих красивих тварин залишилося зовсім мало. Зоозахисники кажуть, що до 2050–го лосі можуть повністю зникнути на території України, якщо їх не внести до Червоної книги. Минулого року Окружний адмінсуд Києва за позовом мисливців визнав незаконними накази Мінприроди про заборону полювання на лося та внесення його до Червоної книги України. Щоправда, пізніше апеляційний суд скасував рішення попередників. Нині в Україні налічують близько 3 тисяч особин лося.

40 років тому (1979)

…Торчин — ​досить старовинне поселення. У центрі селища є музей. Він відомий в багатьох містах України, про музей і його директора Г. О. Гуртового скрізь відгукуються з великою повагою. В невеликому будиночку, в п’яти кімнатах, експонуються численні знахідки слідопитів від найдавніших часів до сьогодення. Тут — ​зразки стародавнього посуду з кераміки і металу, знаряддя праці, старовинні монети і прикраси, предмети побуту, цікаві документи в оригіналах.

А нині… музей один із найкращих в області. І за кількістю, і за якістю експонатів. Однак наразі перебуває у непевному становищі. Річ у тім, що після утворення Торчинської ОТГ постало питання про підпорядкування згаданої установи. Новостворена громада не захотіла брати музей під своє крило. Пропонували передати «в область», але й цього не відбулося. Наразі, за словами директора Торчинського народного історичного музею імені Григорія Гуртового Олександра Мельника, проведено перемовини з депутатами Торчинської селищної ради, і вони ніби не проти брати музей у підпорядкування. Проте жодного рішення ще не прийнято: установа, якою впору гордитися, поки що в підвішеному стані.

35 років тому (1984)

… «Вантажно–пасажирський всюдихід виробництва Луцького автомобільного заводу знають у всіх куточках нашої країни. З 1966 року, коли в дорогу із заводських воріт вирушили перші «Волинянки», машини поліпшили не лише свій зовнішній вигляд, а й технічні характеристики. Тому й охочих її придбати є немало. Тож недаремно на виставці в Туріні (Італія) луцький всюдихід увійшов у першу десятку найкращих машин цього класу. На виставці в Чехословаччині вона була удостоєна золотої медалі і диплома.

А нині… про «Волинянку» згадують лише знавці автотранспорту. Чудовий всюдихід пішов в історію. І коли нещодавно побачив творіння волинських автомобілістів на вулицях Луцька, то воно виглядало, наче музейний експонат.

30 років тому (1989)

… «Рада Міністрів Білоруської РСР прийняла постанову про увічнення пам’яті жертв масових репресій 1937–1941 років у лісовому масиві Куропати. Там буде споруджено пам’ятник. «Слідством встановлено, що на території близько 30 га міститься 510 передбачуваних поховань, які являють собою западини глибиною до 50 см і розмірами 2 на 2,5 метра та 4 на 5 метрів. У шести западинах знайдено людські останки у вигляді 313 черепів, значну кількість інших кісток скелета. Вік похованих людей — ​від 20 до 60 років. На 227 черепах виявлено вогнестрільні отвори. У 192 випадках постріли робились у потилицю, в інших — ​у скронево–тім’яну ділянку голови», — ​йдеться у кримінальній справі про поховання».

А нині… у Білорусі систематично затримують активістів, які протестують проти знесення хрестів, установлених в урочищі Куропати. Навесні цього року там знесли близько 70 хрестів. Державне інформагентство заявило, що там проводять планові роботи з благоустрою, монтують огорожі та «видаляють незаконно встановлені споруди». Влада Білорусі систематично зменшує масштаб злочину: якщо у 1980–х йшлося про 30 тисяч загиблих, то в середині 1990–х слідство визнало загибель 7 тисяч. Та й площа пам’ятки щоразу меншає.

25 років тому (1994)

…Була пора дефіцитів. Навіть звичайних сірників іноді не вистачало. Тому колишній пастух Павло Шкіль з села Городище Ківерцівського району, щоб добути вогонь, застосував старий як світ пристрій — ​кресало. На фотокартці, опублікованій у «Волині», зафіксовано саме той момент, коли він намагався прикурити. Здається, ніби ось–ось із–під залізних половинок сипонуть снопи іскор…

А нині… Україна виробляє власні сірники. Спочатку було державне підприємство, яке, втім, збанкрутувало, а його місце на ринку успішно зайняла приватна фірма у Костополі на Рівненщині.

20 років тому (1999)

…У цьому номері на першій сторінці в рубриці «Доброго дня вам, люди!» журналісти «Волині» запрошували в «Автобус надії» до польського Хелма тих читачів, які потрапили у список на лікувальний сеанс до відомого англійського біоенерготерапевта Клайва Харріса. Свого часу завдяки цій благодійній акції сотні волинян безплатно пролікувалися не тільки в нього, а й у польського цілителя Анджея Юнга.

А нині… в Україні де не ступиш — ​свої біоенерготерапевти — ​Надії, Людмили, Катерини, Олени… Щоправда, сеанси лікування у них, далебі, не безплатні.

15 років тому (2004)…

…Ми ще не знали, що буде Помаранчева революція, ще не розчарувалися у тих, кому довірили свою долю і долю країни, а тільки спостерігали за президентськими перегонами. На сторінках «Волині» саме публікувалися програми кандидатів на посаду Президента України. Хтось із них намагався поділити нас на три сорти. На щастя, їм це не вдалося. А одна політична сила під час виборів передала до територіальної виборчої комісії скаргу, в якій просила «порушити клопотання про тимчасове припинення випуску газети «Волинь» у судовому порядку до кінця проведення виборчої кампанії і направити матеріали в прокуратуру області для вирішення питання про притягнення Сачука С. Д. до передбаченої Законом юридичної відповідальності як до посадової особи ЗМІ».

А все тому, що дехто сприйняв критику влади як критику «себе коханого». Не сподобалися, бачте, тема і спрямованість статті головного редактора Степана Сачука — ​«як розбудити активність людей, в тому числі на виборах, як позбу­тися психології раба, що у нас міцно засіла, спонукати кожного тверезо аналізувати суспільні процеси, жити своїм розумом». Після такої публікації, власне, і надійшла скарга. Майстри читати поміж рядками учули бунт, непокору — ​мовляв, одразу й до відповідальності. Та не вийшло: «Волинь» і далі тішить читачів чесними та гострими матеріалами.

10 років тому (2009)

У статті йшлося про те, що Хотиславський кар’єр через десять літ простою знову відновив роботу. «Була домовленість, що кар’єр, проєктна площа якого двадцять гектарів, розроблятимуть невеликими секціями. А головне, над питанням недопущення водних проблем для Волині працював білоруський науковець Михайло Черепанський, який спеціалізувався на математичному моделюванні. Не вдаючись у деталі, скажу, що він запропонував так звану водяну завісу, яка б не допустила прориву карсту, зниження рівнів води», — ​розповів тодішній начальник Волинського облводгоспу Юрій Бахмачук. Автор Катерина Зубчук ставить запитання, чи не вплине розробка на Шацькі озера.

А нині… навіть без впливу Хотиславського кар’єру (принаймні, про таке поки не повідомлялося) Світязь катастрофічно обмілів. Та й у багатьох річках рівень води знизився. Сукупність багатьох чинників призвела до того, що на перетині річки Стохід із трасою Луцьк — ​Ковель, де кілька років тому стартували з байдарками, нині плесо майже заросло. Принаймні візуально на цьому відрізку річка вже не для водного туризму.

5 років тому (2014)

… «Майдан топлять у крові» — ​під таким заголовком вийшла стаття у номері «Волині–нової» за 24 лютого. «Я не забуду нікого з тих, хто загинув на Майдані. Я їх не забуду ніколи, тому що йдуть з життя люди. А є люди, які можуть одним розчерком пера це припинити, але вони цього не роблять. Я дивлюся на цю картинку і палаю, як ці барикади, гнівом!» — ​сказала акторка Ада Роговцева.

А нині… Поплічник Януковича Андрій Портнов, який був дотичний до прийняття драконівських законів «16 січня», вигравши суди, вже вільно почувається в Україні. За повідомленнями ЗМІ, він має величезний вплив на ДБР, яке слухняно виконує його волю. Та й адвокати Януковича заявили, що їхній підопічний планує повертатися в Україну. Ще б пак. За розстріли на Майдані так ніхто й не відповів: одні втекли, інших наші «чесні» суди відпустили. А непокаране зло нахабніє. Геть не здивуюся, якщо Янукович не лише вернеться, а ще й зажадає компенсації за втрачене майно, посаду, здоров’я та… чесне ім’я. Але ми знову разом із читачами вийдемо на Майдан. 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.