Він не міг миритися із несправедливістю… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 23.69 € 26.24
Він не міг миритися  із несправедливістю…

Петро Федорович був авторитетною і водночас простою людиною.

Фото з особистого архіву Петра ЮШКОВЦЯ.

Він не міг миритися із несправедливістю…

Золота осінь не лише кружляє опалим листям і тужливим клекотом журавлів у небі сповіщає про закінчення ще одного року… Птахи повернуться навесні, розквітнуть сади, та не повернути життя людини, яка відходить у Вічність…

19 жовтня закінчився земний шлях ветерана праці Петра Федоровича Юшковця. Він був помітною постаттю у творчій когорті ківерцівських газетярів. Вирізнявся неабияким напором у відстоюванні ідеалів справедливості, правди, добра і порядності. Безкомпромісний за характером, надто принциповий і непримиренний до проявів будь–якої несправедливості в суспільному житті району. Особливо він турбувався про людей праці, відстоював їхні інтереси, неодноразово критикував владу за бездіяльність щодо вирішення проблем пересічних краян. Такі риси Петра Федоровича додавали йому авторитету в районі, саме вони відбирали дорогоцінне здоров’я, створювали проблеми. Він не міг миритися з несправедливістю і тому завжди вникав у всі процеси суспільного життя, намагаючись власним прикладом і силою друкованого слова відстоювати високі моральні принципи.

Зростав у сім’ї вдови фронтовика ще з двома сестрами, адже його батько — кулеметник Федір Герасимович — поліг у бою смертю хоробрих у 1944–му під час штурму Кенігсберга. Тому про труднощі, що випали на долю родини, працю дітей заради виживання, годі й казати… Чи не звідси ота любов до простих людей і невпинне бажання їм допомагати?! А писати? Багато читали в родині, шанували Тараса Шевченка. І якось у місцевій газеті прочитав підліток про маму–трудівницю на жнивах… Сам почав писати і друкуватися.

Особливо він турбувався про людей праці, відстоював їхні інтереси, неодноразово критикував владу за бездіяльність чи несправедливість щодо вирішення проблем пересічних краян.

Закінчивши Дернівську середню школу, три роки служив в армії механіком з електрообладнання літаків фронтової авіації, а згодом працював коректором в олицькій районній газеті «Прапор Перемоги» (редактор Олександр Бордаков). Фаховий рівень упродовж чотирьох років підвищував у Вищій партійній школі. І хоча пропонували очолити газету в різних районах, він, маючи сім’ю, задовільнився посадою заступника редактора Миколи Миценка.

Петро Юшковець віддав ківерцівській районній газеті усього себе сповна. Пройшов низову ланку журналістської роботи. Впродовж 29 літ працював заступником редактора. З 22 квітня 1995–го до 28 грудня 2002 року Петро Федорович очолював газету «Вільним шляхом». Він зумів із колективом протриматися в нелегкі часи реформ, часто залишаючись без належної державної підтримки. Силою власного авторитету редактора, наполегливості, невичерпної жаги до роботи, відстоюючи свободу слова, газета втрималася економічно, приходила до ківерчан, несучи необхідну інформацію про район і його роботящих людей. Багатолітній злиток творчих журналістських доробків газетяра — то минуле й сучасне життя рідного краю, в якому народився і достойно прожив. А ще ж вправлявся у римуванні, присвячуючи вірші людям, певним подіям, виливав і в них свої почуття та переконання.

З глибоким пошануванням і вдячністю пам’ятатиму Петра Федоровича як редактора, при якому в газеті друкувалися мої статті як державного службовця про проблеми сімей, молоді та спорту в районі, і як старшого колегу, коли впродовж кількох місяців працювала його заступником у редакції, і як сусіда — небайдужого ківерчанина, який, навіть перебуваючи на заслуженому відпочинку, міг зайти чи зателефонувати і сказати: «Володимирівно, дорогенька, ви така пишуча, треба ж втрутитися і порушити тему…» або «Повертайтеся, рятуйте редакцію і газету, ви ж подивіться, що вони там коять…».

Петро Федорович був із тих, хто першим схвально відгукнувся на ідею редактора «Газети Волинь» Олександра Згоранця щодо виходу ківерцівських тематичних сторінок. Про одне лиш бідкався: якби ж це раніше, мовляв, дивіться — «нікому ж в районі газети не треба було, бо ж непросто владі працювати під прицілом журналістів — без них легше»…

Таким він був у житті. Таким ми запам’ятаємо його. А ще — відданим своїй родині, яку дуже любив і піклувався. Він умів все робити в домашньому господарстві, на кухні, на дачі… Встигав удосвіта ще до роботи впорядкувати грядки, дати усьому лад. Завжди в роботі, в русі, от лиш літа відбирали здоров’я… І вони, на жаль, назад молодість не повертали.

Він був авторитетною людиною в громаді та водночас простою. Не нажив багатства, але залишив у душах усіх, хто його знав, щедрість свого серця, багатство думок, взірець принциповості та безкомпромісності. Недаремно ж до його поважного 80–літнього ювілею ми клопотали про нагородження ветерана Золотою медаллю української журналістики. До останнього жили дружним колективом — молодь, старше покоління і наші ветерани, які завжди мали про що писати.

Ви залишили по собі добру пам’ять!

Спочивайте з миром, Петре Федоровичу. Нехай рідна волинська земля буде вам пухом, а Господь упокоїть вашу душу в Царстві Небеснім, де вже нема болю, проблем і скорботи, а життя вічне.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.