Тамара МЕЛЬНИК: «Пісню і музику мені, щоб була щасливою, подарувала доля» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.20 € 26.81
Тамара МЕЛЬНИК: «Пісню і музику мені, щоб була щасливою, подарувала доля»

Керівник народної аматорської хорової капели РНД «Просвіта» Тамара Мельник зуміла завоювати авторитет і повагу у пів сотні чоловіків.

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.

Тамара МЕЛЬНИК: «Пісню і музику мені, щоб була щасливою, подарувала доля»

25 жовтня Горохівщина вітатиме з ювілеєм ​керівника народної аматорської чоловічої хорової капели Тамару Мельник. Дасть Бог, у 2020–му цей співочий колектив відзначатиме своє 60–річчя і 55–ліття з часу присвоєння звання народного, а Тамару Тарасівну кожен його учасник із повагою і вдячністю величатиме істинним митцем. Вона ж бо 25 років навчає їх співати так, щоб здобути і в української, і в зарубіжної публіки найгучніші овації

У скарбниці піснелюбів зберігаються десятки грамот, дипломів, подяк. Місяць тому музично–виконавський професіоналізм капели і її керівника Тамари Мельник засвідчило чергове гран–прі — ​найвища нагорода першого на Волині відкритого фестивалю–конкурсу вокально–хорового мистецтва, присвяченого пам’яті заслуженого працівника культури України, почесного громадянина нашого краю, автора легендарної пісні «Волинь моя» Степана Кривенького (на фото). 14 жовтня слухачі удостоїли горохівчан багатоголосим «Браво!» на ІІ Всеукраїнському фестивалі повстанської пісні «За Україну! За її волю».

Як ювілярка йшла до такого успіху? Зізнається: «Пісню і музику мені, щоб була щасливою, подарувала доля».

У хаті Мельників у Милятині, що на Іваничівщині, часто лунала пісня, бо їхня мама Лариса Сильвестрівна навчала в місцевій школі не лише наймолодших діточок читати, писати і рахувати, а й усіх учнів — ​співати. Тамара і її молодша сестра Людмила теж займали призові місця на районних конкурсах і фестивалях. Дівчата мріяли, наслідуючи матусю, обрати фах учителя.

…Іспити в Луцький педагогічний інститут Тамара склала на «п’ятірку» і «четвірку», але стати студенткою історичного факультету не судилося, бо таки не пройшла за конкурсом. Повернулася в рідну школу працювати вожатою.

Хіба ж могла дівчина знати, що доля вестиме її до призначення, дарованого Творцем? Через кілька місяців випадково потрапила в Луцьке культурно–освітнє училище: дядько Анатолій попросив сестер підспівати йому на вступному іспиті. Екзаменатор — ​уже відомий на той час композитор, заслужений діяч мистецтв України Віктор Герасимчук, викладач музично–теоретичних дисциплін та диригування — ​дослухався не лише до голосу абітурієнта, а й до милозвуччя його помічниць і… порадив Тамарі також вступати до училища.

Так і зробила, а ставши студенткою, зрозуміла, що саме серед музики і її творців почувається крилато, впевнено. Собою.

Найкращі студентські літа промайнули швидко. У1971–му перспективну випускницю направили на роботу в одне з найбагатших піснярами місто.

— У Горохові мене доброзичливо стріла знана плеяда митців. Я й думати не сміла, що працюватиму разом із такими незабутніми особистостями, як Степан Кривенький, Валентин Рихтовський, Галина Фіялка, Володимир Пасічнюк… — ​із вдячністю згадує пані Тамара своїх видатних наставників із тодішнього Горохівського будинку культури.

Cтавши студенткою, зрозуміла, що саме серед музики і її творців почувається крилато, впевнено. Собою.

Життя було щедрим на хороших людей, нових друзів, творчі плани. Серед іменитих клубних працівників вона відразу стала своєю, бо не замикалася лише на обов’язках методиста з хорового жанру, а в складі агіткультбригади виступала на колгоспних полях, керувала співочими колективами в Горохівському сільгосптехнікумі, в лобачівському, галичанському, пірванченському сільських закладах культури, навчалася заочно в Рівненському державному інституті культури на факультеті улюбленого хорового диригування.

З інструктора клубної роботи «виросла» до посади директора Горохівського будинку культури, на якій пропрацювала 14 років, а в 1981–му прийняла за велику честь пропозицію тодішнього очільника галузі культури району Микити Ліпича продовжити славні традиції народної аматорської хорової чоловічої капели, художніми керівниками якої свого часу були заслужений артист УРСР, диригент–віртуоз Олександр Самохваленко, диригент симфонічного оркестру Волинського училища культури і мистецтв, заслужений працівник культури Юрій Максименко. Зберегти напрацювання талановитих попередників, заслужити авторитет лідера–митця у майже 50 чоловіків було нелегко. Однак ця тендітна вродлива жінка не просто впоралася із цим завданням, а й виконує таку почесну місію загалом уже пів сторіччя. В капелі співають представники багатьох професій, у її репертуарі — ​десятки чудових і водночас найскладніших українських народних та авторських пісень, а самобутнє обличчя колективу — ​досконалість співу, сценічна культура — ​це, звісно ж, заслуга талановитої і вродливої (настільки, що не вгадаєш, який святкує ювілей) очільниці Тамари Мельник. Жінка, яка обожнює класичну музику, своє покликання, тож паралельно вже 18 років поспіль є одним із керівників народної аматорської капели бандуристів районного народного дому «Просвіта»…

Про що мріє ювілярка? Як митець — ​аби співочі колективи багатіли молодими людьми, а Україна — ​піснями, що їх хотілося б вивчати, співати, дарувати. Як берегиня — ​щоб, як писав її улюблений поет, композитор і друг Степан Кривенький, «хлібом пахнула світлиця і миром сіялась земля».

 

Професіоналізм капели і її керівника пані Тетяни засвідчило чергове гран-прі  на фестивалі  пам’яті Степана Кривенького.
Професіоналізм капели і її керівника пані Тетяни засвідчило чергове гран-прі на фестивалі пам’яті Степана Кривенького.

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.