«Нєдолго музика іграла, нєдолго фраєр танцевал»…
Ситуація з участю Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки у відверто жлобському номері «Вечірнього кварталу» неабияк сколихнула наше суспільство
Воно й зрозуміло: від Євгена Шнурка (саме так спочатку оголосили соліста того номеру — і на цьому місці треба було голосно сміятися, бо «Шнурок» у поєднанні з «Верьовкою» — це вкрай дотепно) і «таваріщєй», так само як і від колись таки шанованого «1+1» та його власника — чогось іншого вже годі й сподіватися.
А ось хору імені Верьовки на такому сумнівному дійстві справді не було чого робити. Як і не було, до речі, чого робити свого часу артистам нашого рідного Державного академічного Волинського народного хору в одній із серій «Слуги народу»…
Але то таке. Багатьом сподобалося: самісінький хор Верьовки — «на подпєвкє» у «шнурків»…
А в мене ще й виникло таке собі дежавю. Нинішнє жлобство часів Зелі/Бєні нагадало мені бачене за часів Яника. У січні 2011–го дуже шанований «регіоналами» народний артист України Яків Піневич Табачнік (який давно прибрав собі сценічне ім’я «Ян Табачник») презентував черговий випуск свого проєкту «Чєсть імею прігласіть». Але того разу шоу вийшло під іншою вивіскою — «Україну мають таланти»…
Гості дійства — тодішня «еліта» — під час концерту були не лише глядачами. Дехто виходив на сцену і ставав безпосереднім учасником. Скажімо, тодішній перший заступник Генерального прокурора України, доктор юридичних наук, професор Ренат Равелійович Кузьмін піднявся на сцену і збацав на роялі «Мурку»…
«Донецьким» кортіло не лише доїти Україну, їм хотілося при цьому ще й куражитися. «Кварталівсько–коломойським» також кортить…
І нам треба набиратися неабиякого терпіння. Скажімо, епоха Яника після того жлобства тривала ще три роки (хоча йому та його оточенню тоді, в січні 2011–го, певно, здавалося, що це триватиме вічно). Проте ота «північна лисичка з білим пухнастим хвостиком» була іншої думки: епоха Яника достроково закінчилася — безславно для нього самого і трагічно для України…
Добіжать кінця і нинішні вкрай сумнівні часи. Навіть сам чинний гарант ще до обрання на посаду поспішив заявити: мовляв, другий строк не пропонувати.
Питання в іншому — чи варто нам мовчки чекати завершення першого?
