Якщо дитині здається, що «все нечесно». Колонка Оксани Коваленко

Обуренням дочки з такого, здавалося б, зовсім не страшного приводу не було меж. То й що, що зараз дистанційне навчання – проблеми лишилися ті ж: діти частенько оцінюють себе дещо інакше, аніж це робить вчитель, добре помічають найменший вияв прихильності педагога до когось з однокласників і не можуть не випускати протестний пар. (На моїй пам’яті теж є чимало випадків зі школи, коли навіть не сумнівалася, що заслужила вищий бал.) Хочеться оцінити в цій поширеній проблемі не взаємини вчителя й дитини, а ставлення до неї нас, батьків. Як реагувати ліпше?

У подібних ситуаціях намагаюся керуватися принципом: якщо моїй дитині боляче через щось, і вона цим зі мною ділиться – значить потребує взаємодії. Немає сенсу казати, що «десятка» дуже хороша оцінка, що, може ж, вчитель бачить і чує те, на що не звертаєш уваги ти. Немає, бо до мене прийшли не за логічним поясненням, а поділитись емоціями. Перевірила це вже сто разів. Коли пробувала аналізувати, тлумачити дії педагога, це закінчувалося фразою: «Ти мене не розумієш! Навіщо я прийшла?!». Отож залишається сказати щось на кшталт, що ситуація справді прикра, обійняти і з розумінням похитати головою. Решту відкладаємо на потім, коли більш-менш вгамується й можна буде пробувати розмовляти раціонально.

Якщо моїй дитині боляче через щось, і вона цим зі мною ділиться – значить потребує взаємодії. 

Здається, що описане не бозна-яке й важливе. Однак стверджую, що, чим рідше ми, батьки, підштовхуватимемо свою дитину промовляти: «Ти мене не розумієш» – тим ліпше нам з нею житиметься. Бо ж якщо не можемо допомогти-віддзеркалити в буденній проблемі, то чи прийдуть до нас за підтримкою й порадою з чимось більш серйозним? А є й інші нюанси.

...Дві американські психологині Адель Фабер та Елейн Мазліш свого часу написали книгу «Як розмовляти з дітьми, щоб вони навчалися?». У цьому виданні головна думка обертається навколо того, що наші чада з більшою готовністю опановують шкільну науку, коли живуть в емоційному комфорті передусім із батьками. Авторки акцентують увагу, що в сучасному світі діти зіштовхуються з безпрецедентним рівнем стресу й зневаги – це завше треба брати до уваги дорослим. Це означає приймати їхнє право на погані емоції, на протест, злі слова, за які не карають, але обговорюють (пізніше) і вчать контролювати.

Найбільшим помічником у вихованні дітей є любов. Якщо маєте свої історії на цю тему – запрошую до спілкування. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».

Читайте також: Дожилися: вже не «жінки», а «люди, в яких є менструація»