«Мені дуже соромно за ці слова, але в цей момент вони були доречні».
«Баба Надя», яка послала окупантів слідом за російським кораблем: «Я виховаю майбутнього Президента України!»
Наступного дня після вторгнення, коли майбутнє країни здавалося примарним, соцмережі та ЗМІ розтиражували фото з плакатом на автобусній зупинці в селі Мигалки, що у 80 кілометрах від столиці. Зрозумілою окупантам мовою хтось написав: «С*ки, н***й з України і нашого села!». Підпис: «Баба Надя»
Окупанти до Мигалок так і не дійшли. За декілька кілометрів від села їх зупинили Збройні сили України та віковічний ліс. «І послання баби Наді», – додає один із місцевих.
Образ сміливої жінки, про яку так і не розповіли ЗМІ, миттєво перетворився на мем. В Instagram з’явився акаунт баби Наді. А послання окупантам перекочувало з Мигалок на етикетки для цукерок, футболки та світшоти.
Хто така баба Надя та чи існує взагалі? Репортери «Української правди» поїхали в Мигалки, де і зустрілися з героїнею.
«Закінчиться війна, ми знов усі станемо чемними»
Тетяна Миколаївна Шевченко 1971 року народження. Енергійна та сучасна. Та сама жінка, про яку в лютому 2022 року хтось написав у Facebook: «Сьогодні всі ми, українки, – баба Надя».
Авторка епічного послання окупантам і сьогодні випромінює оптимізм. У спілкуванні з нею постійно виникає думка: українським дітям не вистачає таких учителів.
– Мені дуже соромно за ті слова, – одразу попереджає Тетяна. – Знаєте, вчитель, нецензурна лексика. Але саме в той момент вона була доречна. Це був напис зрозумілою для росіян мовою. В той день мені хотілось зробити щось таке вредне щодо них.
– Ми з дітьми ще минулого року обговорили: є такі нецензурні слова, але всьому своє місце і час, – продовжує «баба Надя». – Я жартома кажу: «Закінчиться війна, ми знов усі станемо чемними. Бо українцям не властива така лексика».
24 лютого 2022 року для Тетяни почалось, як у всіх. У шкільному чаті написали: «Діти залишаються вдома з батьками до нових розпоряджень».
– У нас все зупинилося, – згадує Тетяна Шевченко. – Дивилися ті новини, гортали телеграм. Перше, що мене вразило, – наші хлопці з острова Зміїний, які так сміливо, зухвало відповіли, куди тому російському кораблю йти. Вони зробили це з таким гуморком, який завжди був властивий козакам-жартівникам. Тоді скрізь оголошувалось, що вони всі загинули, – продовжує Тетяна.
– Мене це вразило. Вони знали, чим це могло закінчиться, але не побоялися. Я подумала, що ми, мигальці, не гірші. Також напишемо, куди росіянам іти, як тільки вони сюди сунуться.
Плакат Тетяна зробила з матеріалів та фарби, які залишились в неї після ремонту в будинку. Конструкцію з дерев’яним каркасом, яка лише на славнозвісному фото виглядає легкою, до зупинки «баба Надя» несла з подругою, вчителькою початкових класів Юлією Анатоліївною Іваніцькою.
Ще я вчу патріотизму. Але в чому він? В тому, щоб тільки одягнути вишиванку? Ні!
Тетяна Шевченко сфотографувала послання та виклала в коментарях на сторінці Генштабу в Facebook. Потім воно розлетілося по соцмережах та потрапило у ЗМІ.
– Чому саме «баба Надя»? – питаємо авторку маніфесту. – Це хтось із ваших рідних?
– Так, це моя бабуся. Слава Богу, вона не дожила до таких скорботних часів, коли росія на нас напала. Роздирає, шматує… Бабуся мешкала поблизу, в Малинському районі Житомирської області. Вона, як і мій батько, любила Україну.
Ще я в підпис вкладала подвійний зміст – надію. Бо ми надіємося, що Перемога буде за нами. Чекаємо її та допомагаємо, щоб вона настала якнайшвидше.
«Ми стараємося виховувати в дітках критичне мислення – це допоможе їм у майбутньому»
–Тут народилася, вчилася в нашій школі. Після заміжжя вступила на заочне навчання в університет імені Драгоманова. Живу, працюю, нікуди не їду, – свою біографію Тетяна Шевченко переказує так само лаконічно, як наприкінці лютого послала окупантів подалі від України.
Вона мріяла бути вчителькою із самого дитинства. Коли приїжджала до бабусі Надії в Малинський район, садила її та дідуся на стільці, роздавала завдання. Старенькі старанно писали прописом у зошитах. Коли рідні були зайняті роботою, роль учнів грали коти та собаки.
– Мені подобається те, чим займаюсь, – запевняє Тетяна Шевченко так щиро, що в це віриш беззастережно. – Я взагалі сподвижник сільської освіти. Максимально хочу наблизити сільську школу до міської. Бачили б ви, який у нас потужний кабінет, і з сенсорною панеллю та 3D-принтером!
Коли «баба Надя» з Мигалок розповідає про своїх учнів, надія на майбутнє України не виглядає абстракцією.
– Після 24 лютого молодь стала більш серйозною. Але, знаєте, у них швидша адаптація до всього. Вони, звісно, все розуміють. Сьогодні з 11 класом ми обговорювали війну в Ізраїлі. Її причини. Зараз уся інформація доступна. Ми – не росіяни. Ми легко знаходимо та відсіваємо фейки, – каже Шевченко.
– Ну, не всі в Україні це вміють, – заперечує репортер.
– Не всі, можливо, – погоджується вчителька. – Проте ми стараємося виховувати в дітках критичне мислення – це потрібно для загального розвитку, допоможе їм у майбутньому. Ще я вчу патріотизму. Але в чому він? У тому, щоб тільки одягнути вишиванку? Ні! Патріотизм у дрібничках, – пояснює Тетяна Шевченко. – У тому, наприклад, щоб дитина, яка отримала від держави підручник, обгорнула його. Зараз гріх його не обгорнути. Ми не знаємо, коли зможуть наступні надрукувати. Тому треба їх берегти, щоб більше коштів ішло на оборону.
– Може, «баба Надя» тоді буде наступним Президентом? – питає журналіст «Української правди», потрапивши в полон жіночої мудрості.
– Ні! – голосно сміється Тетяна. – Треба, щоб молоді цим займалися. Хай краще «баба Надя» виховає майбутнього главу держави… Я виховаю майбутнього Президента, правда?
Євген РУДЕНКО, Євген БУДЕРАЦЬКИЙ
Повний текст репортажу – за цим посиланням: https://www.pravda.com.ua/articles/2023/10/20/7424852/
Читайте також: Історія про двох: «Ти ж не будеш пити отруту лише тому, що хочеш пити?!».
