Курси НБУ $ 39.57 € 42.16
Правнук відомого волинянина, який воював під Крутами, загинув Героєм на Донеччині

За Україну воюють поколіннями.

Фото з фейсбук-сторінки Андрія ЦАПЛІЄНКА.

Правнук відомого волинянина, який воював під Крутами, загинув Героєм на Донеччині

«Без них не було б спротиву, а ми були б рабами»

Ватинець – невеличке віддалене село на Горохівщині. «Ватин, Ватинець – і світу кінець», – жартома казали місцеві. Здавалося б, звичайне село, яких чимало в нашій країні. Але відомим його для тих, хто цікавиться історією, зробив учасник бою під станцією Крути Матвій Данилюк, єдиний із її захисників, хто дожив до незалежності України.

Ніби нині бачу, як сивочолий чоловік із пишними козацькими вусами кружляє у танці свою партнерку на зустрічі, організованій обласним Фондом милосердя і здоров’я. Матвієві Данилюку тоді було 90 літ! Попри це, він і на риболовлю ходив, і дрова рубав. У селі його знали як великого українолюба (вітаючись, навіть у ті радянські часи казав: «Слава Україні!»), ветерана Першої світової війни. Але була у діда таємниця, яку, як і зашитий у подушку жовто-голубий прапор, беріг, мов зіницю ока. Боявся, щоб не нашкодити рідним. Матвій Данилюк брав участь у бою під Крутами 1918 року. А вижив, бо так розпорядилася доля: поїхав по патрони, а коли повернувся, – бій уже закінчився.

Дід Матвій був єдиним в Україні крутянцем, який дочекався омріяної незалежності України (помер у 1994-му на 103-му році життя). Чоловік дуже тішився, що його країна стала самостійною, її визнав світ. У цьому є і його заслуга, а також  студентів та гімназистів, котрі у той холодний зимовий день 29 лютого 1918 року втримали навалу більшовицького війська, яке і за озброєнням, і за чисельністю переважало армію УНР. 18–20-літні юнаки, які пройшли лише короткий курс муштри, стояли на смерть. Знали ж, що їхня жертовність потрібна, аби захистити від російських агресорів молоду державу. Їхні стійкість і мужність дали змогу підписати Брестський мирний договір, який закріпив право України на самовизначення. Росіяни визнали українську державу.

З тих пір минуло 106 років. Але історія повторюється. Ми знову змушені відстоювати власну незалежність. За рідну землю воює молоде покоління. Правнук діда Матвія Володимир Іщук теж бився із загарбниками у 2014 році у складі роти «Світязь» і 30-літнім загинув під Іловайськом. «Мені ніяк не дає спокою прониклива історія  юних українських героїв, яких знищив споконвічний брак єдності в цій багатостраждальній країні. Чому ми ходимо по колу, люди?» – написав під фотографіями Матвія Данилюка та його правнука Володимира Іщука на своїй фейсбук-сторінці військовий журналіст Андрій Цаплієнко. А й справді чому? Невже історія нічому не навчила?

Я не знаю, що думають наші захисники в холодних окопах, коли бачать, як ідуть в атаку рашисти. Але гадаю, що в їхніх серцях живуть праведний гнів, лють і бажання вистояти, знищити ворога. Чому вони не ховалися за спинами інших, чому пішли воювати? Відповідь на це запитання я знайшла у листі бійця, а в мирному житті чудового майстра художньої ковки, автора пам’ятника українським заробітчанам в Івано-Франківську Андрія Пилипіва, сина мого однокурсника. «Я тут, щоб забезпечити спокій для тебе і наших рідних, – писав дружині Наталії. – І так само це роблять усі, хто зі мною. Без нас не буде спротиву, не буде України, і ви станете рабами, а це неприпустимо. Ми народилися в Україні, і вона буде. На жаль, ціною життя багатьох із нас. Ви повинні донести нашим дітям, що ми робимо для цього і якою ціною». Лист, який Наталія оприлюднила у соцмережі, Андрій написав перед виходом на останнє завдання. 5 листопада минулого року він загинув.

Зерна, посіяні крутянцями проросли в його душі, у душах побратимів силою духу, міццю, якої не зламати. Сподіваюся, що закарбується назавжди в серцях наступних поколінь українців подвиг Володимира Іщука, Андрія Пилипіва та багатьох їхніх побратимів, чимало з яких не повернеться з війни. Тому маємо доносити нашим дітям і внукам, ціною чийого життя ми маємо Україну. 

Євгенія СОМОВА, журналістка.

Читайте також: Герой із Волині Валентин Ошайко мріяв збудувати велику хату й сіяти пшеницю….


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel