Курси НБУ $ 38.16 € 41.26
Волинянка Юлія Євтушик переклала для італійців книжку про Голодомор

Юлія Євтушик: «Зараз почну піднімати усіх мені тут знайомих на збір коштів для того, щоб видати книжку».

Фото з архіву Юлії ЄВТУШИК.

Волинянка Юлія Євтушик переклала для італійців книжку про Голодомор

Вона буде видана на пожертви потенційних читачів 

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу заслужений журналіст України Катерина ЗУБЧУК

 ...«роботою для душі» нашої землячки за кордоном

Торік у вересні наша газета розповідала про те, як уродженка села Сереховичі, що на Старовижівщині, Юлія Євтушик, котра вже 23 роки живе в італійському місті Форлі, перекладає книжку свого земляка, Почесного громадянина Волині, міста Луцька і Старовижівського району Андрія Бондарчука «Уклін ангелу». Пані Юля, як сама говорила під час розмови, з натхненням працює над перекладом, бо «цього разу «робота для душі» особлива, оскільки пов’язана із щемливо-трагічною сторінкою в історії України – нехай італійці прочитають про неї». 

Працюючи над перекладом книжки «Уклін ангелу», наша землячка разом із невісткою Іриною пропагує її ще до виходу у світ італійською мовою.
Працюючи над перекладом книжки «Уклін ангелу», наша землячка разом із невісткою Іриною пропагує її ще до виходу у світ італійською мовою.

 Книга Андрія Бондарчука «Уклін ангелу». Книга Андрія Бондарчука «Уклін ангелу».

 Наше спілкування й надалі тривало, тож була можливість дізнатися про те, що жінка, працюючи над перекладом, ще й при кожній нагоді старається пропагувати цю книжку ще до її виходу у світ італійською мовою. Восени вона разом із невісткою Іриною взяла участь у заході, організованому в музеї Сан Доменіко (колишній церкві й монастирі) клубом демократів під егідою Дитячого фонду ООН, ЮНІСЕФ – світового лідера із захисту прав дітей.

Волинянки в ролях читали уривок з книжки «Уклін ангелу», де автор відтворює трагічну сторінку в історії України, зокрема долю хлопчика, який у роки, коли голод косив людей, шукав порятунку на Заході України. Анастасія Батіг із Хмельницького, котра теж живе на Апеннінах, грала на бандурі, виконувала українські пісні. Ведучий дійства – колишній мер міста Форлі Давіде Дрей (планує знову балотуватися на цю посаду) – розповідав про автора книжки Андрія Бондарчука, наголошуючи, що він не лише публіцист, письменник, а й  парламентар – народний депутат Верховної Ради 1-го скликання Незалежної України.

А січневого дня, коли ми з Юлією Євтушик обмінювалися вітаннями в новому 2024 році, наша землячка повідомила, що вже закінчила роботу над перекладом: «Зараз почну піднімати усіх мені тут знайомих на збір коштів для того, щоб її видати». Аби привернути увагу до книжки «Уклін ангелу», за порадою відомого у Форлі журналіста П’єтро Карузо, з яким жінка знайома, будуть надіслані листи у Консульства України в Мілані і Римі. А вже з листами-відповідями від консулів можна буде їхати у видавництво, звертатися до благодійних організацій. «Карузо – дуже великий оптиміст. Він мені сказав, що у нас є багато фундацій в галузі мистецтва, культури та виховання молоді.

У Форлі є Карітас (від слова «пожертва»), де збирають кошти від продажу пожертвувань мешканців міста – книжок, речей, меблів тощо. Вони теж будуть задіяні. І комуна допомагає у випадку потреби». 

Одне слово, книжка буде видана на пожертви потенційних читачів, бо одноосібно, за словами Юлії, неможливо назбирати потрібну суму. 

...чому «про Україну в Італії  більше не говорять»

До речі, в одному з перших повідомлень з приводу того, що переклад книжки про Голодомор в Україні завершено – «зараз почну піднімати усіх мені тут знайомих на збір коштів аби її видати», вловлювався сумнів Юлії Євтушик у тому, чи ж успішною буде ця акція. Він випливав із короткої, але промовистої фрази: «Про Україну більше не говорять». За словами нашої землячки, якщо на початку повномасштабного вторгнення росії в нашу країну не лише діаспора, а й самі італійці активно допомагали Києву, то тепер це завзяття помітно загальмувало. «Власне, говорять про Україну, але з проросійськими наративами, – аргументувала свою думку пані Юлія. – А це, я вважаю, ще гірше, ніж мовчати. Справа в тому, що хоч торік і не стало Сільвіо Берлусконі, який був вірний путіну,  телеканали, преса, які формують громадську думку, залишилися за його  спадкоємцями – сином та дочкою. Це дає свій результат. Оскільки війна затягнулася, то зараз від італійців можна почути: мовляв, скільки можна воювати – люди гинуть,  тож треба сідати за стіл переговорів і шукати примирення. А ми ж добре знаємо: коли Україна зараз піде на уступки заради перемир’я чи замороження конфлікту, то росія на цьому не заспокоїться і з часом знову піде війною.

Хоч торік і не стало Сільвіо Берлусконі, який був вірний путіну,  телеканали, преса, які формують громадську думку, залишилися за його  спадкоємцями – сином та дочкою. Це дає свій результат.

Почуте від пані Юлії (те, що вона, як зазначає, знає особисто), по суті, збігається з думками щодо ситуації в Італії, які викладені, наприклад, в одній із публікацій інтернет-видання «Європейська правда». Прем’єрка Джоржа Мелоні, яка змінила на посту Маріо Драгі, котрий «заразив усіх вірусом допомоги України», так само перейшла до безальтернативної  підтримки нашої країни, бо «без Європейського Союзу Італія не зможе вийти зі своєї фінансової кризи», а «проукраїнська політика Італії полегшує її діалог із Брюсселем». Загалом же після початку повномасштабної війни на Апеннінах не відбулося того перетворення, яке сталося з урядом та прем’єркою Мелоні.

Досі, як стверджує в цій публікації італійська авторка Ярина Груша, з котрою розмовляв редактор «Європейської правди» Сергій Сидоренко, ставлення до України й росії тут – 50 на 50. Залишається частина італійців, які не можуть повірити, що світ можливий без росії», або й що «велику росію» взагалі можливо перемогти. «Досі є навіть переконання, що людство не зможе жити без росії, і тим більше без неї не виживуть італійці...»

До цього, як мовиться, руку добряче докладають і самі росіяни, яких, як розповідає пані Юля, в Італії багато: «Вони об’єднуються й проводять різні проросійські заходи. А українців тут, у Форлі, мало – десь тисяча. І всі ми працюємо, тож і не можемо організовувати так само активно акції на підтримку України. Тому я намагаюся у соцмережах, коментуючи ту чи іншу подію, публікацію, розповідати правду про цю страшну загарбницьку війну, розв’язану путіним».

...що «люди все бачать, все знають» 

Але не лише менталітет італійців визначає те, що ставлення до України й росії тут – 50 на 50. М’яко кажучи, не на користь нашої країни, особливо в час війни, –корупція. Ще торік восени Юлія Євтушик говорила: «Не знаю, чи ви про це напишете, але скажу: як ми чуємо, що одні збирають по гривні на допомогу захисникам, а інші розкрадають мільйонами, то руки опускаються. Ну як це так? Як можна таке робити, коли твоя країна в біді? Пригадую, коли в  перші місяці великої війни ми збирали першу допомогу військовим та цивільним, які постраждали від бойових дій, то одна італійська сім’я (чоловікові вже 98, а дружині – 92 роки) дала мені для української армії 500 євро зі щирими словами: «Бери, це від нас!». Тим часом це для них велика сума – вистачило б на харчування впродовж місяця. Як таким людям пояснити ті зловживання в Україні, про які повідомляють ЗМІ?». 

У недавньому спілкуванні з нашою землячкою знову про це зайшла мова: «Скоро два роки, як почалося повномасштабне вторгнення. Тим часом, коли одні гинуть, страждають, втрачають рідних, залишаються без даху над головою, інші багатіють. Тут, в Італії, дивуються, що високопоставлені українці статки свої примножують, дорогі автомобілі купують, власне, наживаються на війні. Інформацію зараз не сховаєш – люди все бачать, все знають».

…На продовження минулорічних курйозних історій, пов’язаних із закупівлею яєць для військових по сімнадцять гривень за штуку, бушлатів, придбаних Міністерством оборони за завищеними цінами, – скандал довкола родини львівського бізнесмена Ігоря Гринкевича. Підприємцю оголошено підозру у розкраданні більше мільярда гривень, які мали йти на потреби Збройних сил України, зокрема, на одяг для військових. На жаль, «конвеєр» таких злочинів не зупиняється. Хоч-не-хоч, а так і проситься, може й грубувате, але відповідне до ситуації, запитання: «І коли вже нажеруться?».

Катерина ЗУБЧУК, заслужений журналіст України.

Читайте також: Війна змусила бухгалтера маріупольського порту влаштуватися листоношею у Великій Глуші.

Telegram Channel