Курси НБУ $ 39.59 € 42.26
Тепер за волинську команду «Житлобуду-2» моляться і переселенці з місць бойових дій (Відео)

Леонід Стефанович: «Мій дід був будівельником, обидва мої зяті – будівельники».

Фото: Волинська ОВА.

Тепер за волинську команду «Житлобуду-2» моляться і переселенці з місць бойових дій (Відео)

Цими днями про чергову добру справу цієї відомої волинської будівельної компанії з Луцька дізналася вся країна

«Були руїни, а тепер будівля повністю енергонезалежна»

З початку повномасштабного вторгнення росії Ківерцівська територіальна громада прихистила понад 2000 переселенців з інших регіонів України, з яких близько 700 залишилися на постійне проживання в місті. А 24 січня у селі Тростянець, яке входить до цієї громади, вручали ключі від помешкань сім’ям, які постраждали від війни та знайшли прихисток на Волині. За фінансування NEFCO (на проєкт виділили 1,5 млн євро) будівельники із ТзОВ «Житлобуд-2» реконструювали старий гуртожиток шкільного інтернату. Тепер це модернізований та повністю обладнаний будинок на 18 квартир, з яких дві облаштовані для потреб людей з інвалідністю.

– Знаєте, а мені вже сумно. Здали об’єкт – і ми вже не маємо до нього жодного стосунку. Така вже будівнича доля... – каже мені заслужений будівельник України, генеральний директор ТзОВ «Житлобуд-2» Леонід Стефанович, людина неймовірно закохана у свою справу («Мій дід був будівельником, обидва мої зяті – будівельники»). Кілька місяців тому ми зустрічалися, коли його організація передавала на передову автомобіль. А сьогодні ще один приємний привід – житлобудівці дарують дім для тих, в кого крила обпалені війною.

А виглядає він фантастично. Перед урочистостями гарну екскурсію по ньому мені провів начальник дільниці ТзОВ «Житлобуд-2» Тарас Шимків, який безпосередньо відповідав за цей об’єкт. Кажу одразу йому: «Це виглядає як казка, такого ці люди-переселенці ніколи в своєму житті не бачили».

– Старались... – гордо відповідає Тарас Федорович.

– Ну, ви уявляли, коли торік весною починали роботу, що так буде?

– Звісно, – усміхається. – Ми ж мали проєкт, план, то загальну картину бачили. Хоча тут усе було занедбано, приміщення пустувало, одним словом – був жах... Довелося робити капітальний ремонт.

– Є генератор на випадок блекауту, тобто всі будуть зі світлом і теплом, тепер будівля повністю енергонезалежна.

Будівлю було утеплено, старі вікна та двері замінено на нові енергоощадні, створено систему водовідведення та очищення стічних вод, встановлено тепловий насос для опалення та подачі гарячої води й сонячну електростанцію на даху, облаштовано навколишню територію, а також проведено внутрішні оздоблювальні роботи.

– Є генератор на випадок блекауту, тобто всі будуть зі світлом і теплом, тепер будівля повністю енергонезалежна, – продовжує Тарас Шимків. – Реконструювали й шкільну їдальню, завжди мали сприяння і від шкільного керівництва, і від безпосередньо голови Ківерцівської міської ради Олександра Ковальчука. Ще й усі квартири умеблювали і встановили необхідну побутову техніку – від пральних машин до холодильників і телевізорів. Є комплекти постільної білизни, рушники, посуд на 4 особи в кожній квартирі. Одним словом – заходь і живи!

– Хочу подякувати нашим забудовникам – Стефановичу і його команді – за те, що втілили за короткий термін такий якісний проєкт. Я тільки що оглянув – квартири дійсно хороші... – тим часом у своїй вступній промові перед врученням ключів наголошує голова Волинської військової адміністрації Юрій Погуляйко. – Але хочу все ж таки побажати всім повернутись до своїх домівок, які ми після Перемоги обов’язково відбудуємо і всі будуть проживати в якісних умовах у нових своїх квартирах. Усіх, хто сьогодні отримує ключі від квартир, вітаю з новосіллям. Віримо у Перемогу, віримо у наші Збройні сили. Слава Україні!

Щасливі власники квартир поспішають у свої оселі...

«На Волині прийняли добре, приязно, але...»

Іван Солодовніков у рідному Бахмуті працював в інспекції з держтехнагляду, а від початку повномасштабного вторгнення зайнявся волонтерством, допомагав евакуйовувати населення перед наступом рашистів, привозив ліки для лежачих хворих... Одного разу, поспішаючи до немічних, прямо на вулиці потрапив під російський обстріл. Вижив. Але після цих прильотів він назавжди втратив ліву руку... І рідне місто та попередню сім’ю.

Уже понад рік Іван на Волині. Тимчасовий прихисток знайшов у селі Домашів, що неподалік від Тростянця. А сьогодні на його обличчі сяє усмішка, хоч, видно, молодий чоловік дуже хвилюється – бо потягнувся по цигарку. Коли я передав пану Івану пакет із нашими газетами і календарями, він спеціально взяв його механізованою рукою.

– Хвилююсь трохи, адже нарешті маю власне житло. Та й новою рукою вже навчився керувати. Тепер буду шукати роботу...

А переселенка Ася з Харківщини, зайшовши зі своїми трьома дітьми (донькою Поліною і синами Матвієм та Тимофієм) у нове помешкання, перехрестилася, а потім уже не стримувала сліз. Їхній  Куп’янськ-Вузловий був окупований уже з перших годин російського вторгнення, тому можна тільки уявити і поспівчувати, скільки бідній жінці самій із малечею довелося подолати труднощів, щоб потрапити на вільну територію (батьки не захотіли залишати рідний дім). Спочатку оселились у Чернівцях, потім шлях їх привів у Сваловичі – загублене село на волинському Поліссі, де залишилося лише кілька хат і кілька людей. І лише тепер вона потрапила у цивілізацію.

– Тепер у мене вже сльози щастя... – не приховує їх жінка.

Заходжу у квартиру, де розмістилися троє ще юних людей – сестра з двома братами.

– На Волині прийняли добре, приязно, але... люди дуже дивувались, що ми не розмовляємо російською мовою, – усміхається Ліза Челпанова, переселенка із Покровського району Донецької області. Батьки дівчини залишилися на місці – це контрольована Україною територія, а ось вона вирішила переїжджати із при­фронтової зони на Захід України. – Проблема №1 переселенців – це знайти куток, де можна жити. Проблема №2 – уже пошук роботи, – продовжує Ліза. – Спочатку нас поселили в селі Ставок на Рівненщині. Але коли я знайшла роботу в ресторані у Тростянці, то розмістилась тут у хостелі. Батьки не захотіли їхати, зате я переманила сюди рідного брата Іллю і двоюрідного – Микиту. Нам тут дуже подобається. Я, крім того, що працюю, ще й здобуваю фах економіста, хлопці теж хочуть вступати у волинські виші...

– Тому тепер для вас залишається вирішити проблему №3, – кажу, підморгуючи до пані Лізи.

– Яку? – усміхається дівчина.

– Вдало вийти заміж на Волині.

– Це ще почекає, – заходиться сміхом Ліза. – Але я справді не хочу повертатися додому. Там ніякої перспективи. А тут можна самому будувати своє майбутнє, є широкий вибір. А в мене плани – гран-ді-оз-ні!..

«У будівельників, коли вже бачиш красу, то це означає, що треба переходити на наступний об’єкт»

Ось ці розмови я й переказував Леоніду Стефановичу. Бачу, і в нього від емоцій заблищало в очах. Запитую:

– Якою була б найкраща подяка для вас за таку пророблену роботу?

– А слова переселенців, переказані вами, – вже і є подяка. Навіть банальне ніби «Добрий день». Головне – аби був мир, то і на Волині у нас є багато що розбудовувати. Он скоро і в Ковелі будемо зводити будинок для переселенців – це ж уявіть, вони вже другий рік не мають власного кутка...

Намагаюся перевести мову і вже звертаюсь до Тараса Шимківа:

– Скажіть, а коли під час роботи над цим об’єктом ви відчули, що вже задоволені роботою?

– У нас, у будівельників, коли вже бачиш красу, то це означає, що об’єкт завершено і треба переходити на наступний, – серйозно, ніби сивочолий і досвідчений, одразу відповідає 31-річний Тарас Федорович.

О, а це вже я десь чув. Школа Леоніда Стефановича працює.

Хай працює. І будує! І якнай­швидше – в мирній Україні.


* – «Цей обліковий запис на сайті volyn.com.ua створений та обслуговується за фінансової підтримки Європейського Союзу. Його зміст є виключною відповідальністю відповідальністю редакції газети «Волинь» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу».
 

«Старались...» – гордо відповідає на похвальбу з приводу будинку для внутрішньо-переміщених осіб начальник дільниці ТзОВ «Житлобуд-2» Тарас Шимків.
«Старались...» – гордо відповідає на похвальбу з приводу будинку для внутрішньо-переміщених осіб начальник дільниці ТзОВ «Житлобуд-2» Тарас Шимків. 
Голова Волинської ОВА Юрій Погуляйко вручає ключі молоді  з Донеччини.
Голова Волинської ОВА Юрій Погуляйко вручає ключі молоді з Донеччини. 
І меблі круті, і «тєлік» тут класний.
І меблі круті, і «тєлік» тут класний. 
«Заходь – і живи!» – це доводять самі світлини.
«Заходь – і живи!» – це доводять самі світлини. 
Навіть сковорідки, каструлі і чашки були кожному подаровані.
Навіть сковорідки, каструлі і чашки були кожному подаровані.
 
 
Telegram Channel