Курси НБУ $ 40.52 € 43.43
Кати вбили маму, а її синочка катували: затягнули на шиї зашморг  і залишили помирати...

На ранок 28 березня внаслідок російської агресії в Україні загинули 537 дітей, ще понад 1269 отримали поранення різних ступенів тяжкості...

Колаж газети «Волинь».

Кати вбили маму, а її синочка катували: затягнули на шиї зашморг і залишили помирати...

На Херсонщині окупанти вчинили страшне звірство. Рідні вважають, що вони у цей будинок зайшли не випадково, адже тато хлопчика воює на фронті ще з 2014 року. Дитину дивом вдалося врятувати

Врятувала родичка

Вони затягнули на шиї 3-річного хлопчика зашморг і залишили його помирати, а його маму вбили. Непритомну дитину виявила родичка дитини, розповіли в ТСН. Жінка підозрює, що окупанти у цей будинок зайшли не випадково, адже тато хлопчика воює на фронті ще з 2014 року. Дитину дивом вдалося врятувати.

«20 червня 2022 року, окупований Херсон... Я отримала повідомлення, що в будинку моєї невістки ламають двері. Зранку я поїхала туди і знайшла її вбитою, закатованою. Поряд була дитина, теж закатована, із зашморгом на шиї. Я зняла зашморг, намагалася її «відкачати». В мене вийшло. І я змогла вивезти хлопчика до Одеси», – розповідає родичка.

Виїжджати з Херсона мама з маленькою дитиною боялася, бо на блокпосту росіяни могли одразу дізнатися, що це – родина, в якій є воїн ЗСУ. Однак росіяни все одно їх знайшли і вбили у власному будинку, не пошкодували й дитину. Обох страшенно катували. Втім, жодного свідка – сусіди, скоріше за все, чули крики, але боялися вийти.

Хлопчик був дуже сильно побитий, недопалки гасили йому в обличчя, і в нього теж був зашморг на шиї. Йому зараз – чотири з половиною, а тоді йому було три рочки…

«Ніхто не чув, хоча це й було влітку. Я думаю, кричала дитина, кричала вона. Вікна були відчинені, навіть розбиті. Думаю, що сусіди чули, але свідків немає. Коли все почалося, вона написала чоловіку, моєму брату, а він – мені. Але зв’язку не було, бо орки його вимкнули в Херсоні, – розповідає родичка, яка врятувала хлопчика. – І я могла отримати повідомлення лише після комендантської години, вийшовши до магазину, який «роздавав» WI-FI. Це була 7 ранку, я отримала повідомлення й одразу поїхала до них. Десь за годину вже була там і знайшла їх у такому стані. Я зателефонувала йому (чоловіку вбитої жінки і батьку дитини, який воював у складі ЗСУ. – Ред.) і кричала йому в слухавку про те, що сталося… В нього шок був, звичайно, він кричав там, на тому кінці».

Хлопчик бачив, як убивали його маму, чув крики, теж неодноразово був підданий тортурам. Окупанти не зважали навіть на вік дитини. Родичці ж довелося побачити увесь той жах двічі: її вмовили повернутися до будинку, аби зафіксувати звірства росіян над її рідними (тамтешня «влада» та очільник гарнізону зробили вигляд, що взялися розслідувати справу та шукати катів. – Ред.).

«Вона була дуже побита, зґвалтована, із зашморгом на шиї. Дитина це бачила, бо її теж катували. Хлопчик був дуже сильно побитий, недопалки гасили йому в обличчя, і в нього теж був зашморг на шиї. Йому зараз – чотири з половиною, а тоді йому було три рочки…», – сказала жінка.

Дорога з окупації: 30 блокпостів

Вона розуміла, що залишатися у місті їм не можна. Але боялася, що на дитину можуть «полювати», аби добити. Виїжджати було теж небезпечно, але все ж вона наважилася, щойно хлопчик трохи відійшов від тортур. Зізнається, дорогу ускладнило те, що у неї – діабет важкої форми, доступу до інсуліну в окупації не було, але треба було рятувати дитину – в неї вийшло.

«Це було жахливо, ми в дорозі перебували три доби. Від Херсона до Одеси ми проїхали 850 км, в обхід через блокпости. Їх було близько 30-ти. І я чула на свою адресу від однієї жінки, вона мені кричала, що «тебе розстріляють на першому ж блокпості». І я їх рахувала, коли ми їхали. Перший проїхали – на мосту Антонівському, другий, третій, сімнадцятий... Ми доїхали до Васильківки. Простояли в черзі, яка була 18 кілометрів. Навіть люди вмирали, там було дуже спекотно. Хворі, епілептик помер, жінка лежача після інсульту не витримала. Це була така напруга... Вона була в повітрі. Люди просто виїжджали, а ми їхали з «секретом». Я вивозила дитину, яку ледь не вбили, як власну. Тобто в нас були підроблені документи. На одному з блокпостів, вже після Васильківки, перед «сірою зоною» нас зупинили. І один іншому каже: «Етіх - в расход». А інший йому відповів: «Та ні, мені сьогодні досить». А той сказав йому: «А мені нормально». А інший каже: «Та ні, нехай на наступному вже блокпості, хай там порадіють». Я бачила тіла, але не бачила, що з ними сталося... Я бачила їх не чітко, вони були на відстані від мене, але я розуміла, що то - люди, четверо. Я була за кермом всі три доби, в мене паралізувало праву ногу, я тисла на педаль лівою. Я була у важкому стані. В мене був дуже високий «цукор», майже 30, тиск – за 200. Я була в критичному стані, але я мала вести машину. Пообіцяла, що довезу пасажирів живими, і я це зробила», – поділилася рятівниця подробицями жорстокості російських окупантів.

Реклама Google

Telegram Channel