Хочете миру — пошукайте його насамперед у власному серці - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.06 € 33.81
Хочете миру — пошукайте його насамперед у власному серці

Волинь-нова

Хочете миру — пошукайте його насамперед у власному серці

Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом редактор відділу інформації газети «Волинь-нова» Мирослава КОЗЮПА

… ЗАМІСТЬ ВЛАСНОГО КАЯТТЯ ЛЮДИ ЧОМУСЬ ШУКАЮТЬ БІЛЬМО НА ОЦІ У ТИХ, ХТО БІЛЬШЕ ЗГРІШИВ
У Прощену неділю, яка передувала Великому посту, в соціальних мережах просили один в одного — знайомих і не знайомих, вибачення. У дописах, під такими повідомленнями, одні прощали, другі засуджували: мовляв, маєте за що — просіть індивідуально, бо публічність — це фарс, треті захищали, бо ж знічев’я могли зачепити когось у дискусіях гострим словечком.
У цей світлий день негоже кривити душею, тож і пост голови Волинської облдержадміністрації більшість сприймає щиро: «Хочу попросити прощення у всіх, кого не почув, не відгукнувся, не зрозумів і не зміг допомогти. Простіть мене», — написав Володимир Гунчик. І неабияк дивуюся, коли якийсь «діяч» відповідає: «Не можу простити, бо коли нам так була потрібна ваша допомога — ви проігнорували». Та й аргументи «серйозні» добродій наводить: «життя не вистачить прощати», «нам потрібна конкретна допомога, а не цитати з Біблії». І тут пригадуються слова блаженнішого Любомира Гузара: «Ми будемо пропащими, якщо думатимемо лише про задоволення власних потреб». 26 лютого архієпископу Української греко–католицької церкви виповнилося 84. У цього сивочолого, наче у пророка із Біблії, мудреця можна повчитися життя. У його проповідях науки для людей не менше, ніж у повчаннях святої Матері Терези.



Дивує, що у світі широких комунікацій люди створюють вигідну для себе правду, продовжують жити у власному закритому світі, зі звичними джерелами інформації та не намагаються відкрити інші доступні ресурси, аби хоч спробувати зрозуміти, що відбувається довкола.



Він виправдовує війну за свободу української нації, а мир бачить далеко не в перемозі над зовнішнім ворогом. «Багато хто думає, що мир — то відсутність війни. Але мир є дещо більше. Мир — ще й добрі стосунки між людьми, коли ми не брешемо один одному, не шукаємо вигоди, не бажаємо зла. Мир треба нести щодня, щодня потрібно налагоджувати контакти між людьми, шукати доброго спілкування», — вчить одна з настанов кардинала, така актуальна в сучасному світі, де часто діє принцип «людина людині — вовк» і мало хто намагається відкрити свою душу для добра й любові.
Попри поважний вік, Любомир Гузар завжди у вирі подій: у найбільш буремні дні він був на Майдані, одним із перших серед священнослужителів визнав Росію агресором. «Нелегко буде їм простити, бо вони не хочуть сьогодні просити вибачення. Проте я думаю, що з Божою поміччю прийде час, коли здоровий елемент російського народу піднесе голос і скаже: досить того!» — пророчить Блаженніший. У його вченнях — добро й любов: до держави, до ближнього і самого себе, тож недарма його називають авторитетом нації. Любомир Гузар ще шість років тому відмовився від посади очільника УГКЦ за станом здоров’я. Проте залишається у списку найвпливовіших особистостей України. «Якби ж люди замість заламування рук та нарікань взялися до роботи! Вони мають духовну силу. На це є докази — Майдан, волонтери, військо. То з неба не впало раптом, то вийшло з народу. Тільки треба працювати, а не чекати, що влада щось дасть чи закордон допоможе», — простий рецепт виживання України від Любомира Гузара. А державним мужам нагадує, що у світі було б набагато менше зла, якби всі, хто має владу, розуміли, що в їхніх руках прекрасний спосіб служити іншим людям. «Кожний з нас, прокинувшись вранці, нехай запитає себе: що я сьогодні зроблю, щоби країна розвивалась? Увечері, вкладаючись до сну, — що я сьогодні зробив, щоб будувати нову Україну? Я не знаю, що кожний має конкретно робити, але я собі уявляю так: політик хай чесно послужить народові, вчитель — виховує нове покоління, віддане своїй ідентичності, господар — обробляє землю, щоб вона дала плід», — каже архієпископ.
У період Великого посту особливо актуальні слова Блаженнішого: «Мусимо вирішити, чи хочемо ми почати з прощення або ж з визначення того, хто більше згрішив». І той, хто думає про вічність, мав би не шукати більмо на оці в тих, хто йому не догодив, а все ж прислухатись до повчання людини, в якої, кажуть, янгол на плечі, та почати з прощення.


 


… ЗНІМАТИ «ФРИКАДЕЛЬКИ-ШОУ» ЛЕГШЕ, НІЖ ВИСОКОЯКІСНЕ КІНО
«Ти вже привітала чоловіка зі святом?» — запитує близька подруга під час телефонної розмови 23 лютого. Дивуюся, а що за свято і як мій чоловік причетний до дня захисника неіснуючої тепер і авторитарної за суттю держави. Бо ж ті «захисники» стояли на варті непорушності не кордонів, а швидше режиму — жорстокого, безжалісного, руйнівного, убивчого. Мої пояснення, що її ж рідного діда реабілітували, вже коли Україна здобула незалежність, коли його вже і на цьому світі не було, а родина про це дізналася через роки — лише місяців два–три тому — напередодні Нового року, залишилися без відповіді. Як то кажуть, просто закрили тему. Та за кілька днів кличу подругу в кінотеатр — там транслюють довгоочікуваний, широко анонсований і розхвалений фільм «Гіркі жнива». Вона приймає пропозицію, і ми, зайнявши місця у залі, морально готуємося до жахів Голодомору, очікуємо якогось неймовірного висвітлення «українського духу, нездоланності нашого народу», як це обіцяли його творці Джордж Менделюк та Ян Ігнатович — канадці українського походження. Та чи то через перебільшені очікування, чи недосвідченість режисера замість історичної саги про найжахливіший період нашої історії залишилося відчуття, що переглянули мелодраму.
Склалося враження, що на якомусь етапі зйомок фільму пішов збій, і в результаті він вийшов «долатаним» історією про кохання. Можливо, тому що стрічку знімали в Англії та Україні, місцевий колорит виявився незрозумілий: спочатку здалося, що події відбуваються на Західній Україні, хоча насправді на Черкащині. Ліворукі актори, англомовні листи і вишиванка у головного героя за дизайном, більш притаманним росіянам, — не переконують українського глядача. Вщент розгромили «Гіркі жнива» й західні критики. Стрічку назвали «несмачним канадським борщем», а рецензенти пишуть, що «Україна, яка саме зараз перебуває у стані гарячого конфлікту з Росією, безумовно заслуговує на краще» або ж: «Добрі наміри потерпіли поразку перед безпорадним втіленням історичної драми».
Не беруся сперечатися зі знавцями своєї справи — кінокритиками, бо й справді низькопробного продукту в нас занадто багато, проте, думаю, тим, хто намагається знайти істину і готовий сприймати досить жорстокі історичні факти, «Гіркі жнива» варто переглянути. Якщо на тему Голокосту голлівудські фільми виходять чи не щороку, то чомусь ніхто — ні в Україні, ні за кордоном — не знімає на тему Голодомору, до слова, визнаного ООН найбільшим злочином проти людства. Тож канадці започаткували чудову ідею, жаль, тільки майстерності забракло: режисер і справді не мав досвіду в кінематографії — знімав кулінарні та інші телевізійні шоу.
Та попри хаотичність сценарію, гра акторів, серед яких більшість — відомі зірки: легенда світового кіно Теренс Стемп у ролі незворушного й мужнього українського патріота діда Івана і молоді, та не менш талановиті й перспективні Саманта Баркс у ролі Наталки і Макс Айронс (головний герой Юрко) — відмінна. Британська акторка навіть вивчила фрагмент народної пісні «Місяць на небі» й епізод, де її виконує, зіграла з першого дубля.
Стрічка охоплює період становлення радянської влади, колективізацію і Голодомор та розповідає про ненависть Сталіна до українців, мотиви організації штучного голоду, жорстокість енкаведистів і солдатів Червоної армії, які безжально громили села, що відмовлялися віддавати державі худобу, зерно і продукти, повстання голодних селян та «бабські» бунти. Останні — не такі вже й відомі факти в історії українського народу. Усі ці випробування головні герої мужньо витримують: втрачаючи рідних людей, борються і жертвують заради виживання інших, і, звичайно ж, бережуть віру. Через перенасиченість подіями та акторами, мабуть, і справді губиться головне, а фільм, очевидно, міг би бути відмінним серіалом. Усе ж ми вийшли із кінозалу з мокрими від сліз очима, а отже, скільки б не лунало критики на адресу «Гірких жнив», якщо стрічка зачепила за душу хоча б одного глядача, вона має право на існування.



… НЕ ТРЕБА РОСІЙСЬКИХ ТЕЛЕКАНАЛІВ, ЩОБ ВТРАТИТИ ВІДЧУТТЯ РЕАЛЬНОСТІ — ДОСИТЬ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ ЧИ РОСІЙСЬКИХ ДРУЗІВ
Жодної людини дотепер не зустрічала, яка б ставила під сумнів, що на Донбасі йде війна, що наші бійці воюють із окупаційними військами, а вмирають не через примху політиків, а захищаючи рідну землю. І ось за святковим столом дружня невимушена розмова торкається Євробачення. В одну секунду серед товариства наче пролетіла богиня чвар і розбрату Еріда. Цікава й симпатична пані раптом озвучила речі, які ми вже чули минулої весни, коли Джамала перемогла на міжнародному пісенному конкурсі. Мовляв, українські політики підкупили журі спеціально, щоб не переміг Сергій Лазарєв, і взагалі в нас нічого нема, і ми абсолютно залежні від братнього народу. Далі розсіювала слова ненависті на всіх, хто не любить росіян, і лютувала, чому це українці лають сусідів, а вони ж такі добрі до нас, і ніколи кривого слова не скажуть. І всі проблеми у нас через Майдан, який фінансує держдеп США…
Вже згодом зіставляю раніше озвучені факти, що луцька бізнес-леді з національних дивиться лише канал «Україна» і не є прихильницею інформаційних телепередач; вільно перетинає кордон із окупованим Кримом, а звідти — прямим авіарейсом у Москву. Не здогадуюся, з якою метою вона туди літає, окрім закупок косметики, але що реальність жіночка там згубила, — це напевне. У котрийсь момент запеклої суперечки навіть здалося, що російська пропаганда в’їлася їй у голову разом із шампунем, який полюбляє розхвалювати.
Раніше вважали: телевізор — це знаряддя масового ураження людської свідомості, тому державні мужі заборонили російські канали. Та потужна кремлівська пропаганда продовжує нас зомбувати — через спілкування з російськими друзями, через соціальні мережі, через невинні телефонні мессенджери, зрештою. І непомітно в нашу голову залазить павучок, який обсновує частину мозку, що відповідає за здатність тверезо думати й оцінювати ситуацію.
На фоні економічної кризи, яку, очевидно, як і більшість лучан, відчула підприємниця, негативна інформація сприймається агресивніше. Але дивує, що у світі широких комунікацій люди створюють вигідну для себе правду, продовжують жити у власному закритому світі, зі звичними джерелами інформації та не намагаються відкрити інші доступні ресурси, аби хоч спробувати зрозуміти, що відбувається довкола. А, користуючись вузькозорістю деяких українців, нас щодня атакують невидимі вороги.