Курси НБУ $ 26.65 € 31.31
Вісім  на одного

Волинь-нова

Вісім на одного

Востаннє про хліб я писала ще у школі. Виходило трохи щемливе, трохи надумане, іноді — переливання з пустого в порожнє. Бо ж твір вимагали на скількись там сторінок. Увесь клас робив це майже по стандарту: що всьому голова, що починається із зернинки, що у ньому — стільки праці

 
Ми мали високі оцінки, бо ж як про хороше можна було написати погано? Але тепер я напевне знаю, кому варто поставити тверду дванадцятку за висвітлення теми хліба. Рівненська журналістка Інна Білецька буквально ошелешила суспільство інформацією про те, чого найбільше не вистачає пацієнтам психіатричних лікарень: «Перше, що вони питають на обході, — чи є хліб? Вони голодні, вони не можуть заснути, бо хочуть їсти. Так живуть більшість психіатричних лікарень в Україні. Керуються наказом Міністерства охорони здоров’я часів Раїси Богатирьової, коли вирішили оптимізувати харчування, збалансувати його. Норми хліба урізали більш як удвічі. Його мали б замінити м’ясом, молоком, кефіром, гречкою. Але на це немає грошей. Тому просто урізали видачу хліба».
За інформацією журналістки, зараз на харчування одного пацієнта витрачають вісім гривень на день. Навіть за разовий обід дитини у школі я плачу тринадцять. За один раз. А це — вісім! І то на цілий день! Та ще ж варто додати, що до хворих у такі заклади не приходять щодня родичі і не приносять пакунки з їжею. Багато з них лікуються тут місяцями.
Інна Білецька навіть поцікавилась меню: «Вісім гривень — це вівсяний суп на сніданок, кукурудзяний суп і варево з макаронів на обід, картопля на вечір. Це яйце раз на тиждень і масло лише атовцям. Медики змушені ділити душевнохворих на гіпотрофіків, нормотрофіків і гіпертрофіків. І вони ніколи не зможуть пояснити божевільним, що комусь із них можна більше хліба, а комусь — менше. Тому часто купують буханці дорогою на роботу і носять його по палатах».
Анітрохи не сумніваюся у цій інформації, бо насправді подібної можна назбирати на сотні сторінок. Не знаю, яким наказом керуються в обласній інфекційній лікарні, але у дитячому відділенні і досі харчування передбачене тільки тим батькам, у яких дитині немає року. Всім іншим — нічого. Лікарня обласна, не міська, і маленькі пацієнти тут часті «гості». Тому луцькі мами, яким хтось із рідних принесе обід, діляться їжею з подругами по нещастю з Рожища, Горохова… Найсміливіші залишають своїх чад на турботливих сусідок і біжать купити щось у супермаркеті через дорогу. І вже зовсім кумедно, коли отой «критичний» для твоєї тарілки перший день народження дитини настає саме під час перебування у лікарні. Ще вчора була вечеря, а сьогодні — вибачайте: ви мама чи  тато  дорослої  річної (!) дитини. Для вас супу нема.
Я уважно слухаю всі ці повідомлення про медичну реформу, яка нарешті стартувала. Хочу щиро вірити, що пункт про нові нормативи і підходи в харчуванні хворих все-таки десь є серед численних новацій. Бо якщо ж тут все залишиться без змін, то гріш ціна такій реформі. Вона виявиться такою ж пафосною і порожньою, як мій шкільний твір про хліб.