Що говорив про УПА генерал, який затьмарив славу Наполеона?

Нацистські війська 14 червня 1940 року парадним маршем увійшли в Париж. Самовпевнена й горда Франція, яка входила до світового колоніального клубу «золотої дванадцятки», через місяць після німецького вторгнення попросила у Гітлера перемир’я. За його умовами, французький уряд повинен був демобілізувати і роззброїти всі свої війська та військово-морський флот. Не бажаючи брати участь у ганебному та принизливому процесі, 49-річний Шарль де Голль, який за два тижні до цього став генералом та заступником міністра національної оборони, вилетів до Лондона. За словами Черчилля, сказаними значно пізніше, «на цьому літаку де Голль віз із собою честь Франції». 

В обстановці неймовірної апатії та катастрофи, в якій перебувала нація, не знайшлося жодного авторитетного діяча, який би підняв народ на боротьбу. Саме в цей кризовий момент відповідальність за долю країни взяв на себе майже нікому не відомий Шарль де Голль. Уже через чотири дні – 18 червня 1940-го – лондонське радіо «Бі-Бі-Сі» передало звернення генерала: «Поки я живий, боротимуся там, де це знадобиться, стільки часу, скільки знадобиться, доти, доки ворога не буде розгромлено і не буде змито національну ганьбу. Франція програла битву, але вона не програла війну! Нічого не втрачено, тому що ця війна – світова. Настане день, коли Франція поверне свободу і велич. Ось чому я звертаюся до всіх французів із закликом об’єднатися навколо мене, в ім’я дії, самопожертви і надії».

Цей день став справді переломним в історії країни та біографії де Голля. Завершивши кар’єру офіцера і ставши державним діячем, якого спочатку  серйозно не сприймали ні у Лондоні, ні у Вашингтоні, генерал засновує в Англії організацію «Вільна Франція» («La France libre»), згодом перейменовану у «Франція, що бореться» («La France combattante»), й розпочинає рух Опору. На перших порах він зіткнувся з великими труднощами. «Я спочатку був ніхто, – згадує у книзі «Воєнні мемуари». – У Франції – нікого, хто міг би за мене поручитися, я не мав ніякої популярності в країні. За кордоном – ніякої довіри і виправдання моєї діяльності». 

Поки я живий, боротимуся там, де це знадобиться, стільки часу, скільки знадобиться, доти, доки ворога не буде розгромлено і не буде змито національну ганьбу. Франція програла битву, але вона не програла війну!

Генералу довелося пережити чимало запеклих битв, проте через чотири роки і два місяці після параду нацистів  – 25 серпня 
1944-го – переможні війська союзників та «La France combattante» звільняють Париж. Відбувається грандіозна подія – урочиста хода де Голля вулицями столиці при величезному скупченні народу. Це був день тріумфу національного героя-визволителя. Але попереду були нові виснажливі бої за велич своєї вітчизни, які він виграв.

Колабораціоністський уряд Франції, відомий в історії як режим Віші, заочно виніс бунтівному генералові смертний вирок із конфіскацією майна. Про це написали всі газети світу. Тоді де Голля несподіваним чином підтримали французькі вдови, чоловіки яких загинули на війні. Невідомо, з чиєї ініціативи вони стали присилати йому в Лондон свої обручки, щоб золото пішло на фінансування організації «Вільна Франція». Суворий та безкомпромісний патріот, який рідко проявляв свої емоції, був неймовірно зворушений й часто згадував цей факт.   

...9 листопада 1970 року Шарль де Голль помер від розриву аорти. На похороні, згідно із заповітом, були тільки найближчі родичі і товариші по руху Опору. Повідомляючи про смерть лідера нації по телебаченню, його наступник Жорж Помпіду сказав: «Генерал де Голль помер – Франція овдовіла». Президента поховали на сільському кладовищі поряд із дочкою Анною. До 80-літнього ювілею, який готувалися відзначати на державному рівні, він не дожив 13 днів.

 

Міф про заяву щодо Української повстанської армії

«Якби в мене була така армія, як УПА, німецький чобіт ніколи не топтав би землю Франції», – казав Шарль де Голль.

Цей вислів, який часто повторюється у вітчизняній пресі та промовах ультра-патріотів, спростовує Український інститут національної пам’яті у книзі «Війна і міф: невідома Друга світова»:
«Фраза генерала, в якій він захоплюється УПА, з’явилася в обігу в 1990-х роках в Україні. Вислів президента Франції існує в різних варіантах, але всі вони походять з українських публікацій. Зазвичай ніхто з тих, хто посилається на Шарля де Голля, не може навести французького оригіналу. Його спогади не містять жодних згадок про ОУН чи УПА. Не знайдено поки й інших французьких джерел, що можуть підтвердити цей вислів. Зусилля істориків розшукати їх через посольство Франції не увінчалися успіхом».

Афоризми президента Франції Шарля де Голля:

• Завжди вибирайте найважчий шлях — ​на ньому ви не зустрінете конкурентів.
• Десять заповідей такі лаконічні й зрозумілі, тому що були написані без допомоги радників та експертів.
• На щастя, панове журналісти, я читаю ваші газети, щоб знати, що я думаю.
• Єдине, що я привіз би додому з Америки, — ​це місіс Кеннеді.
• Угоди подібні до дівчат і троянд. І перші, і другі в’януть.

До речі

«Ця дитина була милістю для мене»

Мало хто знає, що молодша донька Шарля де Голля Анна народилася із синдромом Дауна. Але величезна любов до неї батька не тільки вразила сучасників, а й змінила ставлення французької держави до дітей із розумовими вадами

«У 38 років де Голль був поранений у саме серце, — ​так біографи генерала описують той шок, що пережило подружжя, дізнавшись про вроджену патологію донечки. — ​Він не думав, що людина може так страждати, і не підозрював, скільки у ньому було ніжності». З першого дня життя Анну оточили турботою. Питання про те, щоб віддати її у спеціалізований заклад, навіть не розглядалося, хоча сім’я постійно переїжджала з місця на місце. Батько був дуже прихильним до дитини, надзвичайно сердечним і терплячим. Як тільки чув плач Анни, він відразу ж відкладав усі справи, спішив до неї, брав на руки, колисав, співаючи воєнних пісень. У спогадах де Голль зізнався: «Ця дитина була милістю для мене. Вона допомагала мені бути вищим за людські зриви, дивитися на них іншими очима».

Після смерті Анни генерал із дружиною спершу купили маєток поблизу Парижа і в ньому заснували пансіон для молодих дівчат із відхиленнями у розумовому розвитку. Потім відкрили Фонд Анни де Голль для допомоги неповносправним людям. Відхід доньки в інший світ не перервав її тісного зв’язку з батьком. Коли у 1962 році машину генерала обстріляли, смертельну кулю, за його словами, зупинила рамка фотографії Анни, яку він завжди носив із собою у портфелі.