Не наклич біди…

Тим часом родина закладала фундамент під новий будинок неподалік міста. Ігор, Ларисин чоловік, давно хотів «вилізти» з «коробки» на шостому поверсі. Хоча місця у трикімнатній квартирі вистачало: в сім’ї ріс тільки один син.

Рідний брат Лариси виховував двох дівчат–двійняток, жив разом із тещею в двокімнатці. Статків у Петра не водилося, тому діти частенько забігали до тітки. Проте вона зрідка пригощала чимось добрим. Переважно, смаколики отримували від дядька Ігоря або двоюрідного брата Стаса. Дівчатка не помічали, яким недобрим оком при цьому глипала тітка.

Якось при зустрічі Петро запитав у швагра:

— Як там хата? Росте?

Той ще не встиг рота відкрити, як сестра скривилася:

— Така дорожнеча зараз. Цей будинок усі соки витягне. Скоро голі й босі будемо ходити. От інші люди живуть…

— Не прибідняйся, — мовив Петро. — Не наклич біди. Дав би Бог, аби всі мали те, що ви. Багато людей на чужину їдуть, бо нема ні роботи, ні гроша.

— Ага, їдуть на заробітки, бо їм світа мало, – огризнулася Лариса.

…Звели перший поверх. Узялися за другий. Ігор купив нову машину. «Робочий» гардероб дружини залишався незмінний. Як і кислий вираз обличчя.

Вона ніколи не розповідала, де відпочиває з сім’єю. На роботі ділилися враженнями від літа: хтось їздив до Туреччини чи Єгипту, чиясь відпустка минула на дачі або в селі… Коли запитували Ларису, відповідала:

— Трошки відпочили…

І яким же було здивування однієї зі співробітниць, коли, зустрічаючи в аеропорту родичів, побачила Ларису. Невже це та сама «гримза», до якої звикли щодня?! В брендових одяганках, дорогій взувачці. А які прикраси! А сумочка! І… невже макіяж? Лариса із чоловіком і сином реєструвалися на літак до Австрії.

Співробітниця потай сфотографувала колегу. Бо ніхто не повірить, коли розповідатиме.

Новина на роботі викликала фурор. Особливо фото.

— То наша Лариска, виявляється, симпатична, — оцінила чоловіча половина.

Після відпустки Лариса з’явилася у звичному образі. Наче й не було в аеропорту тієї розкішної жінки.

— А, може, їй чоловік не дозволяє на роботі гарно виглядати? — пліткували співробітниці. — Ревнивий, певно.

— Та ні, вона просто прибіднюється. Є такий вид «спорту».

— Отак і накаркає чогось.

…Закінчили другий поверх. Почали будувати третій. Лариса з гонором дивилася на сусідські оселі: таки їхня вища. А брат жартував:

— Тепер у кожного буде окремий поверх. Аби не заважали одне одному.

…Лихо прийшло в братову родину ні з того, ні з сього. Захворіла одна з двійнят. Лікування коштувало, як для Петра, шалених грошей. Кинулися туди–сюди, трохи на роботі допомогли, дещо співробітники дружини зібрали. Мама з тещею витрясли з вузликів усе до копійки. Але не вистачало.

Вирішив у сестри в борг узяти.

— Нема в нас грошей, — зробила стражденне обличчя Лариса. — Треба будинок добудувати. І два гаражі Ігор хоче. І загорожу із каменю. Не знаю, як витягнемо все це. А ціни — сам знаєш.

— Може, я спробую чимось допомогти, — встряв у розмову швагро.

Лариса його спопелила поглядом. А коли брат пішов, висварила:

— Думаєш, Петро поверне гроші? Звідки? І, взагалі, хтозна, чи дасть те лікування якийсь результат. Зрештою, у них є ще одна донька, якщо…

Ігореві аж моторошно стало від слів дружини.

…Виріс третій поверх. Почали будувати гаражі. Ігор не міг дочекатися, коли вселиться в новий будинок. Лариса також. Лише сина це не приваблювало. Стасові  подобалося жити в місті. Тому вирішили квартиру не продавати.

«Робочий» гардероб Лариси так і не зазнав змін. А на запитання: «Як справи?» — і далі стражденна гримаса.

Петровій доньці ставало легше. Попереду була реабілітація. Дієти. І витрати.

…Нарешті Ігор «виліз» із багатоповерхової коробки. Будинок виглядав, як лялька. Подвір’я, наче в американських фільмах. Кам’яна загорожа сягала більше метра. Лариса не могла натішитися. І… не могла похвалитися перед співробітниками.

Спершу на новосілля запросили потрібних людей та чоловікових ділових партнерів. А вже потім — декого зі своїх родин. Із співробітників Лариса не запросила нікого. Навіщо їм знати, як вона живе? Щоб заздрили?

Все-таки чутка, що Лариса перебралася в «палац», на роботу дійшла. Всім було цікаво, як там і що. Пояснила коротко:

— Ледве стягнулися на той нещасний будинок.

Бізнес в Ігоря йшов нівроку. Круте авто поміняв на ще крутіше. Сім’я щороку відпочивала за кордоном. У подорожі Лариса вирушала, як годиться, в образі заможної жінки. Стасові мізки штурмували репетитори: готували до вступу у престижний столичний виш. І лише «робочий» гардероб Лариси не став моднішим.

Петрові доньки після дев’ятого класу вступили до коледжу. А він працював у Польщі. Уже віддав борги за лікування. Тепер заробляв для сім’ї.

…Стас часто залишався ночувати в місті. Через навчання, мовляв. Ігор був зайнятий бізнесом. Лариса після роботи йшла в магазини, а потім додому готувати вечерю і здмухувати пилюку у хоромах. Тому на міській квартирі ніхто давненько не був. Аж поки Ігореві не зателефонував колишній сусід…

Чоловік не впізнав помешкання. Деякі речі пропали. Валялися пляшки з–під вина і пива. А це що?! Шприц? Невже?..

Сусід розповів, що в квартирі часто збирається негарна компанія. Крики, шум, гамір. Сам бачив, якийсь молодик виносив телевізор. Іншого разу – повну сумку.

Ігор поспішив до школи. Сина там не було. Класна керівничка скаржилася, що Стас прогулює уроки. А скоро закінчення навчання, вступ. До репетиторів, як виявилося, хлопець також перестав ходити.

Ігор повернувся в квартиру. Чекав сина. Той прийшов пізно.

— Стасе, нам треба поговорити.

— Завтра. Я хочу спати.

В Ігоря сну не було. Не знав, як все це подати дружині. Як і не знав того, що коїться з сином.

Правда виявилася сумною. Разом із компанією Стас навідувався у підпільні гральні заклади. Про повноліття там ніхто не запитував. І «бавився» дурманом. Майно з квартири пішло на продаж, бо кишенькових грошей і тих, які давали на оплату репетиторів, не вистачало. Ошелешив батька й тим, що заборгував «серйозним» людям. А ще — не вступатиме у столичний виш. Навчатиметься у своєму місті.

Та до вступу й навчання не дійшло. Хлопця довелося лікувати від «дурману». І не раз. Та й компанія не відпускала. То кудись завіється з дружками, то вчергове програється. Ігор віддавав синові борги, бо не хотів розголосу. Міську квартиру продали…
 

…Петро віддавав заміж одну з двійнят. Ту, що рятували. На весілля прийшли тільки Лариса з Ігорем. Стас знову кудись запропастився.
 

Наступного дня побитого хлопця знайшли в міському парку. До тями він так і не прийшов… 

Ольга ЧОРНА​