Курси НБУ $ 28.12 € 32.81
Стефан Цвейг:  самотній серед людей

Шарлотта не лише була секретаркою письменника, а й у ролі дружини розділила його участь під час самогубства.

Волинь-нова

Стефан Цвейг: самотній серед людей

Він вважав себе європейцем і мріяв про об’єднання, боровся проти нацизму, але не цікавився політикою і навіть не ходив на вибори. Він бачив найпотаємніше в чужій душі, але загубив власну…

Австрійський письменник Стефан Цвейг (1881–1942) народився у Відні в заможній єврейській родині і вважав себе улюбленцем долі. Здобув філологічну освіту, вже у 20 видав першу збірку поезій й одразу ж отримав визнання — ​його книги перекладали навіть рідкісними мовами, він багато подорожував світом, у 30 років здобув репутацію гуманіста та людини енциклопедичних знань…

Якось Стефан зустрів привабливу заміжню пані Фридерику Марію фон Вінтерніц. Обмінялися поглядами, а згодом вона передала записку під таємничими ініціалами «ФМФВ»: «Звуки ваших сонетів переслідують мене». Листування було промовистим і перейшло у зустрічі. Фридерика покинула чоловіка–фінансиста. Закохані купили старовинний будинок у австрійському Зальцбурзі й не розлучалися 25 років, аж до 1939–го, коли Цвейг узяв шлюб зі… своєю секретаркою Шарлоттою Альтман. Боязка, некрасива, хоч і молодша вдвічі, — ​вона не здавалася Фридериці суперницею. Але закрутився роман. Цвейг розлучився у 1941–му і з Шарлоттою виїхав до Бразилії. Звідти писав першій дружині листи. Тепер його цікавили найменші подробиці її життя. Нове кохання ненадовго врятувало від внутрішньої порожнечі. Цвейг впав у депресію. «Я не боюся нічого — ​провалу, забуття, втрати грошей, навіть смерті, — ​пише приятелеві. — ​Але я боюся хвороб, старості й залежності».

Цвейг був пацифістом — ​виступав проти війни, але ніколи не писав про неї у своїх творах. Якось під час Першої світової, переїжджаючи кордон, дивився на села: австрійське і швейцарське. «В одному ​матері можуть спокійно ростити своїх синів, а в іншому ​юнаків витягують із мирного життя і відправляють на загибель в окопи», — ​це пригнічувало літератора. Коли в Німеччині до влади прийшов Гітлер і в Європі запахло новою війною, Цвейг публічно виявляв антифашистські настрої. Нацисти у відповідь спалили на багатті його книжки. Розчарований Цвейг, для якого німецькомовний світ був рідним, далеко від друзів, від батьківщини зовсім зламався. «Я втомився від усього», — ​писав в останньому листі Фридериці. «Світ моєї рідної мови загинув. А Європа — ​моя духовна батьківщина — ​знищила себе сама…» — ​писав у передсмертній записці.

Вона вчинила чесніше, віддаючись своєму бажанню, аніж лежати в ліжку з остогидлим чоловіком та уявляти себе в обіймах коханця, як це в нас прийнято робити.

Новели Цвейга, як і його життя, вражають драматизмом, захоплюють незвичайними сюжетами і змушують замислитися над колізіями людських доль. Автор переконує читача у тому, що людське серце надто беззахисне, що пристрасть штовхає людину не лише на подвиги, а й на злочини. Його герої потрапляють у вир почуттів і не зважають на усталені суспільні правила. Письменник виправдовує і спокушену жінку, і кишенькового злодія. А сюжети бере з життя.

Якось на початку 1930–х Цвейг відпочивав у пансіонаті. Усіх сколихнула нечувана тоді подія — ​33–річна мати двох дітей тікає від родини з незнайомцем. Її засуджують, а Цвейг стає на захист жінки: «Вона вчинила чесніше, віддаючись своєму бажанню, аніж лежати в ліжку з остогидлим чоловіком та уявляти себе в обіймах коханця, як це в нас прийнято робити». Цю історію він опише в одній із новел.

Як йому вдавалося так заглибитися в жіночу душу, можна лише подивуватися, прочитавши «Листа незнайомої». Закохана ще 13–річною дівчинкою в сусіда–письменника, вона так і не зізналася у почуттях визнаному всіма й байдужому до всіх чоловікові. Лише біля мертвого сина жінка зважується написати коханому листа, розповідає про усі їхні випадкові зустрічі, квіти, які надсилала на день народження, про спільного сина (під час їхнього короткого «роману в три дні» він не впізнав сусідської дівчинки, яка від нього завагітніла), а сама так і залишилася незнайомкою. Автор підкреслює, що навіть після того, як чоловік прочитав листа, він так і не згадав її — ​одну з багатьох випадкових. Надзвичайно горда й водночас принижена, вона йде з життя. Чому письменник виправдовує її? Бо вона зі своїм болем залишилася сама серед людей у світі, де за найменшу провину «людську сором’язливість розпинають поглядами і бичують словами».

«Страх гірший від покарання, тому що покарання — ​завжди щось конкретне, і, будь воно тяжке або легке, воно все ж краще, ніж нестерпна невизначеність, ніж моторошна нескінченність очікування», — ​міркував Цвейг. Його новели називають ілюстраціями досліджень людської психіки Зигмунда Фрейда, який вважав, що депресія — ​це страх. Саме страх переживав письменник у чужій країні, він і призвів до незворотнього.

22 лютого 1942 року 60–літній літератор і 34–річна дружина прийняли смертельну дозу снодійного. Перед смертю написали 18 листів. «Я вітаю всіх своїх друзів. Нехай вони побачать світанкову зорю після довгої ночі! А я надто нетерплячий і йду раніше від них». У далекій Бразилії Цвейгам не загрожувала небезпека, на відміну від євреїв у Європі, яких нацисти замикали в гетто та знищували в концтаборах. І якби, як писав Ремарк, «того вечора в Бразилії… вони могли щиро поговорити із ким–небудь бодай по телефону, то нещастя, можливо, не сталось би. Але Цвейг опинився на чужині серед чужих людей». Вустами своєї героїні з «Листа незнайомої» Цвейг виголосив фразу, яка стала крилатою: «Немає нічого жахливішого, ніж самотність серед людей».

Руслана ЧАЙКА.