Абрикоси совісті
Повертаюся додому. Біля зупинки дідусь продає абрикоси. А для мене вони — мій наркотик
– По чім абрикоси, дядьку?
— По 12, але і за 10 віддам.
– Та я і по 12 заберу!
Бере банкноту, довго крутить у руках, мне її…
«Дєд, ти прости їм, не тримай на них зла, їх жизнь сама накаже…»
– Ви пробачте, мушу переконатися, що справжня. Я старий, недобачаю. Ну і прийшли оце якось хлопці, купили три кілограми, розрахувалися… Дали згорнуті 50 гривень. Я віддав решту. Вони пішли. Потім лиш догледів, що там напис «То не гроші». Сувенір… Тепер придивляюся уважніше, люди навчили, як і на дотик визначати справжні, — дідусь замовкає. А після паузи продовжує: — Але знаєте… Того самого дня прийшли інші покупці. Я розповів їм про свою придибенцію. А вони таке: «Дєд, ти прости їм, не тримай на них зла, їх жизнь сама накаже», — купили торбинку абрикосів і, розраховуючись, дали мені на 50 гривень більше. Я не хотів брати, але вони засміялися, вкинули ті гроші мені у відро і пішли…
…Світ не без злих людей. І не без добрих.
Наталка МУРАХЕВИЧ
