Кузьма мріяв відкрити турагентство, яке б відправляло до... хворих на рак діток - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.18 € 32.32
Кузьма мріяв відкрити турагентство, яке б відправляло до... хворих на рак діток

Фото afisha.tochka.net.

Кузьма мріяв відкрити турагентство, яке б відправляло до... хворих на рак діток

«Щоб інші бачили, що таке справжня біда, і припинили жалітися»

Показав нам «місто, в якому не ходять гроші»

«Ну і чому завжди так, шо життя нас відпускає
Часто зовсім не так, як ми самі того бажаєм,
І чекаєм на знак, ні на грам не помічаєм,
Як самі себе до краю прірви підпускаєм».
Це мали бути слова нової пісні. І альбому… 

17 серпня Кузьмі виповнилось би 50. Музикант, шоумен, актор і автор кількох книжок, у гурті «Скрябін» виступав чверть століття і за цей час докорінно змінив свій музичний стиль — від тужливого і бунтівного напряму до м’якого, проникливого поп-року. Його щирості, відвертості та справжності нам дуже бракує. Згадуємо того, «хто жив, як умів», але завжди «посміхався широко», і сумуємо за тобою...

У дитинстві Андрій Кузьменко мріяв стати водієм сміттєвоза, вважав, що це романтична професія. Вперше захопився музикою від  пісні The Beatles Lady Madonna, яку Кузьма почув десятилітнім, а потім зіграв на електрогітарі з фанери, яку сам зібрав і розмалював. Служив у прикордонних військах у  званні «лейтенант медичної служби». Написав книги «Я, «Побєда» і Берлін», «Я, Паштєт і Армія», «Місто, в якому не ходять гроші», «Я, Шонік і Шпіцберген».

Але більше «несерйозний» Кузьма брав своїми серйозними текстами. Чого варта, скажімо, «Мам», глибину якої неможливо описати: «І кожен раз, коли вона мене обіймає і разом  із татком все про внучку питає, — я з радості плачу, що маю живих батьків».

«Де починаються камери, благодійність закінчується»

«Не претендую на висоти, чітко знаю, що маю взяти від життя, тому я – щаслива людина. Перші тридцять років наробив багато зла у вигляді брехні, невиконаних обіцянок. Тридцять літ провів із нулем за душею, з нульовими перспективами, порваною телефонною книжкою людей, які мені абсолютно не потрібні. І довелося підвести риску. Тоді я зрозумів, що ніколи не пізно змінюватися. Слава Боженьку, що він мені дав перейти цей рубіж – тридцять років…» – казав лідер гурту «Скрябін».

Андрій не боявся відверто висловлювати свої думки. Він завжди говорив те, про що думав, та не зраджував власних переконань.   «Як тільки почався Майдан, у мене пропало бажання щось робити, але потім я зрозумів, що це не вихід. Потрібно їздити на концерти, заробляти гроші й допомагати армії. 80 % людей не усвідомлюють, що йде війна – вони живуть, як і раніше, витрачають гроші, ходять у клуби... Краще їздити на корпоративи, забирати в таких людей гроші та допомагати ними бійцям. Але ніколи в житті не скажу, скільки я туди передаю, тому що там, де починаються камери, благодійність закінчується», – зазначав співак в одному зі своїх інтерв’ю незадовго до загибелі.

«Якщо треба буде — ​піду! Навіть якщо доведеться варениками по танках кидати!»

Ще довго рідні, друзі, колеги і прихильники Андрія Кузьменка будуть говорити про нього в теперішньому часі. Настільки неможливою здається смерть цього музиканта, письменника, телеведучого, продюсера, який не змінював своїх поглядів, спрямованих на позитив. За іронічним ставленням Кузьми ховалась багатогранна особистість і великий громадянин.

«Патріотичні пісні потрібно писати весь час. Зараз усі стали такими патріотами, начепили вишиванки і вже думають, що все змінилося. Вона має бути десь там глибше, ця вишиванка. Зашита мамою й татом усередині. Я у свої 46 років розумію, що нейтральним бути не можна. Є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому – ​навпаки. Причому на території однієї країни. В одному – ​гинуть люди, а в другому – ​абсолютно не змінили спосіб свого життя: ходять по салонах краси, дорогих ресторанах, ведуть світські бесіди, витрачають гроші й абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні. Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна. Я медичний лікар, лейтенант. Стою на обліку і, якщо треба буде, звісно, піду! Навіть якщо доведеться варениками по танках кидати! Це моя країна».

«Сім’я – ​то дуже інтимна штука»: любов «треба виростити, як квітку»

Кузьма не давав інтерв’ю про особисте життя, не хотів порушувати затишок. Бо трапляється так: промовляючи що-небудь уголос, ми порушуємо ідилію. Удома його завжди чекали дві найкрутіші «чувіхи» в усьому світі – ​дочка й дружина.

У Харкові відкрили мурал із зображенням Андрія Кузьменка.
У Харкові відкрили мурал із зображенням Андрія Кузьменка.

Патріотичні пісні потрібно писати весь час. Зараз усі стали такими патріотами, начепили вишиванки і вже думають, що все змінилося. Вона має бути десь там глибше, ця вишиванка. Зашита мамою й татом усередині.

«Ми любимо одне одного і вміємо прощати, тому нам цікаво бути разом. Це треба виростити, як квітку. Цього не розкажеш – ​його треба прожити. Мій дім – ​єдине у світі місце, де мене люблять і чекають незалежно від того, хто я і скільки заробляю. Я ніколи не зраджу найближчих мені людей.

Тому кожен візит журналістів додому – ​то під’єднана крапельниця, яка не підживлює, а розсмоктує. Сім’я – ​дуже тонка штука. Є інтимні стосунки двох людей, приховані від усіх інших. Наймудріша людина в моєму житті спить зліва від мене. Це моя дружина. Якщо вона захоче – ​сама покаже себе. Але я ціную те, що кохана не хоче бути портретом на обкладинці журналу», – ​говорив Кузьма. А ми підспівували з його композиції «А пам’ятаєш?» («Місця щасливих людей»): «Я наперед ніколи не вивчаю маршрут, мені не важливо, тільки б ти була тут, все рівно, куди нас понесе вітер…»

«Людина, яка не боїться сміятися з себе, – ​чесна»

Колись Чехов сказав дуже життєву річ: кожна дія, яку ми робимо зараз, уже в цей момент впливає на наше майбутнє. Можна опустити руки, мовити: немає грошей, відсутнє бажання… А можна засукати рукава і вже зараз починати плекати своє майбутнє! Краще бути оптимістом, який нічого не знає, ніж загинатися і ростити собі горб від того, що навколо одні проблеми. Людина, якщо має з чого в житті посміятися, значить, у неї достатньо сили її характеру знайти якісь речі у своїй поведінці смішними. І тоді вона достойна уваги. Це означає, що вона чесна», – ​золоті слова Кузьми. А ще в нього була мрія: створити таке турагентство, яке буде посилати людей у лікарні, де лежать хворі... на рак діти, у дитячі будинки, щоб інші бачили, що таке справжня біда, і припинили жалітися на матеріальні проблеми, взагалі – ​на життя.

…Слухаю останню пісню, яку записав автор, – «Кінець фільму». Пророцтво чи ні – ​не знаю. Упевнена лише в одному: ще силу-силенну емоційних, справжніх, відвертих композицій міг би написати Андрій Кузьменко – ​людина-ураган, мегапозитивний і неймовірно крутий «чувак». Просто увімкніть його пісні… Ці слова не знають смерті.

«Я застряг у тобі, 
як ніж десь між серцем,
І між двох відкритих 
дверей найдорожчих людей.
Було все, як в кіно, 
рок-н-рол і вино,
По житті нас несло, 
зачіпаючи дно…»