Душа Олени і Павла Мізернюків – ​вишиті чоловіком ікони, а її бренд – ​смачний сир - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.73 € 27.49
Душа Олени і Павла Мізернюків – ​вишиті чоловіком ікони, а її бренд – ​смачний сир

Олена, Павло і Андрійко Мізернюки у світлиці біля вишитих господарем святинь.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

Душа Олени і Павла Мізернюків – ​вишиті чоловіком ікони, а її бренд – ​смачний сир

Щоб у селі стати справжнім господарем, герої цієї публікації багато вчилися у батьків, дідів і бабусь, працювали за кордоном. Тепер умілість та завзятість, із якими хазяйнує молода сім’я, приємно дивують всіх. А духовним надбанням, яке прикрашає їхню оселю, є створені Павлом Мізернюком образи

Наречену набачив у… колисці

Цієї весни Павло та Олена відзначили 5-ту річницю свого знайомства, а в Михлині, що на Горохівщині, ідилія Мізернюків вражає здалеку новою хатою, навколо якої — ​квітники, молодий сад, вулики… Свій райський куточок подружжя від першої цеглини до останньої створило власними руками.

Павлова батьківщина — ​Михлин. Дев’ять років тому парубком узявся будувати дім для своєї майбутньої сім’ї біля старенької прабабусиної хати. Пам’ятає, як десятирічним хлопчиною зазирав на сусідське подвір’я, де і його батьки відзначали хрестини Оленки, якій гості приділяли багато уваги. «Навіщо їй стільки пелюшок?» — ​думав хлопець.

Йшли роки, діти підростали. Оленка зростала в Журавниках. Павло після школи працював спершу в Луцьку, потім — ​за кордоном. На дівчину почав задивлятися, коли їй було вісімнадцять. Гостюючи в бабусі, запитала хлопця, як оформити документи за кордон. Розказав, допоміг, разом поїхали в Білорусь. Він — ​збирати малину, вона — ​рвати вишні. Та їхні дороги тоді розійшлися.

… І батько відразу пішов сватати

Через півтора місяця кохання звело їх у Михлині. Після заробітків Павло напросився до Олени «на каву», а через день-два запросив дівчину до своїх батьків. Скромна гостя дуже сподобалася Мізернюкам-старшим. Василь Іванович (нині покійний) після цього знайомства пішов сватати наречену. Казав, що з дружиною Тетяною побачили: дівчина працьовита. Йшло до весілля. А щоб Олена не дісталася іншому, забрали її до себе.

Через рік, на Великдень, молодята перейшли у свою хату, ще трохи погосподарювали. А 25 грудня одружилися.

Перед створенням кожного образу-мрії Павло неодмінно просить благословення у священника, а вже потому, після роботи у дворі, вишиває святиню. Навіть на заробітках у Польщі, має із собою все для рукоділля. 

Із трирічним первістком Андрійком мешкають поки що в одній кімнаті та кухні. Ремонт нової оселі призупинили і стали будувати літню кухню, комору, а найперше — ​чималий хлів, де тепер розводять нутрії, різну домашню птицю, доглядають шестеро свиней, бичка, телицю й трьох корів. Молока достатньо, щоб виготовляти смачнющий сир.

Робота в обох горить у руках

Мені було трохи дивно чути, що в цій сім’ї однаково смачно готують і дружина, і чоловік.

— Олена, яка закінчила кулінарне училище, так швидко робить голубці — ​оком не змигнеш, а каструля вже повна, — ​розповідала ініціатор цієї публікації, директор Михлинської ЗОШ І — ​ІІ ступенів Валентина Блаватна. — ​Метка, як білка, нарівні з чоловіком запрягає коня, доїть корів, вправно орудує вилами в полі й кочергою біля печі, змурованої чоловіком, дивуючи поважних сільських господинь гарним, як сонечко, хлібом.

Павло навчився готувати ще підлітком. Коли батьки йшли на роботу, хлопець гостював у ровесниці-сусідки Яніни Онищук — ​теперішньої старости села. Із 7-го класу вони разом возили на ринок в Луцьк качки, кури, молоко, яйця, сметану. Так заробляли гроші для шкільних потреб. Це Яна навчила друга куховарити.

Рік тому на заробітки поїхала Олена, а кулінар-самоучка самотужки спробував варити сир. Ніхто й не сумнівався, що цей сміливий експеримент у беручкого до роботи чоловіка закінчиться успішно. Поживний домашній продукт тепер нарозхват у постійних клієнтів на луцькому ринку.

Рецептом користується не інтернетівським, а перевіреним — ​Оленчиної бабусі Ганни.

А тоненька нитка, як барвінок в’ється

Павло успадкував від батька талант господаря, а від мами — ​вміння… вишивати. Далебі не кожна жінка чи дівчина похвалиться цим хистом, а далеко не делікатні від сільської чоловічої роботи Павлові руки голкою володіють віртуозно. Потрібні для цього терплячість, відчуття гармонії кольорів помітив у собі в 13 літ. Тоді взяти полотно в руки і вимережити на ньому бодай один хрестик закортіло настільки, що, залишившись сам удома, відрізав кусень білосніжної тканини, яку вишивала мама.

Перші візерунчасті серветки чоловіка Олена береже, а в єдиній наразі світлиці подружжя важко відвести очі від вишитих Павлом ікон. Вони — ​на всіх стінах. У такій оселі не те що не посваришся, навіть думки поганої до себе не підпустиш.

Образ умілець вишиває менше тижня. Сам шукає ескізи, підбирає кольори ниток, експериментує з їхньою гамою. Перед створенням кожного образу-мрії неодмінно просить благословення у священника, а вже потому, після роботи у дворі, вишиває святиню. Навіть на заробітках у Польщі має із собою все для рукоділля.

Тепер у селі — ​гаряча пора, а пан Павло попри те, що хоче якнайшвидше закінчити ремонт в інших хатніх кімнатах, ще й викласти бруківкою подвір’я, встановити навколо обійстя нову загорожу, вже живе благословенням завершити вишивати ікону Божої Матері Казанської. Талановитий хлібороб вірить, що всі мрії щасливої сім’ї неодмінно здійсняться.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.