Що треба, аби дитина у 1-й клас прийшла щасливою - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 24.84 € 27.65
Що треба, аби дитина у 1-й клас прийшла щасливою

«На 12-ки вчитись хочемо!»

Фото mi100. info.

Що треба, аби дитина у 1-й клас прийшла щасливою

— Це у вас тут школа чи не школа? — ​запитав мене малюк, який став першачком за 4 місяці до 6 років. Я — ​вчителька початкових класів і тьютор, а мій маленький студент питав це постійно. І одного дня ми сіли поговорити…

Я запитала: «А як ти думаєш: у нас тут школа чи не школа?».

— Ні, не школа — ​ми багато граємось, а треба сидіти за столиком і писати багато, і піднімати руку, — ​відповів майже 6-літній учень.

— Скажи мені, чи хочеш ти багато часу проводити у школі за столиком? — ​продовжую цікавитися.

— Ні, ні, ні! — ​чи то з радістю, чи з побоюванням вигукнув хлопчисько і побіг стрімголов.

Моя вчительська інтуїція давно підказувала ключик-розгадку до мотиву сюжету: про що недоговорив мій учень.

Модою останнього 10-ліття став ранній розвиток дитини. На перший погляд, батьки реалізують свою потребу в піклуванні про власних дітей. Проте чи запитують вони себе: що, коли і як розвивати у дітей?

Всьому свій час. Форсування подій не принесе омріяних результатів у навчанні.

Довільна увага дитини починає формуватися зі старшого дошкільного віку, а це у повних 6. Тому дуже важливо з 3-х до 6-ти років дати їй награтися і наспілкуватися.

Насправді у дитини лише три роки для сюжетно-рольових ігор, для прояву своєї уяви і фантазії та неймовірно важливих викликів соціалізації. І від того, чи відбудуться ці три складові її життя, чи ні, залежатиме психічне, інтелектуальне, фізичне, творче і соціальне здоров’я дитини.

У сюжетно-рольових іграх малюки освоюють цілий світ, формують мовний і просторовий образ, засвоюють поведінкові моделі, зокрема, наслідуючи дорослих.

Фантазуючи й уявляючи, дитина зробить найсміливіші припущення і працюватиме зі своїми страхами.

Всьому свій час. Форсування подій не принесе омріяних результатів у навчанні.

Перебуваючи у середовищі інших собі подібних, маля переживе весь доступний для його віку спектр емоцій і почуттів — від радості й здивування до суму і розгубленості. І це буде дитяче справжнє життя!

Батьки можуть запитати: а як же наша потреба у турботі про власних чад? Ми ж так хотіли, щоб дитина з пелюшок читала картки Домана, з 3-х років ходила на курси англійської, з 4-х швидко усно рахувала і займалася ейдетикою — ​бо ж навколо цифровий світ!

Батьки, піклуйтеся про своїх дітей. Лиш хай ця турбота буде теж справжньою.

Ваша значимість у житті нащадків — ​величезна: приділіть їм якісний час, будьте для них мудрими провідниками у розмаїтий зовнішній світ.

Пам’ятайте, що ви для дітей — ​ще авторитет і час на вашому боці. Грайте з ними в ігри, читайте, мрійте і плануйте, здійснюйте разом заплановане, мандруйте, розвивайте дрібну моторику через різні матеріали, малюйте, спонтанно музикуйте і дайте простір для руху тіла, займайтеся спільними фізичними вправами, дуркуйте і вчіться спілкуватися про важливе, підтримуйте їхні запити.

Звичайно, якщо дитина має безупинну мотивацію до читання, рахунку, письма, а їй ще немає 6 літ — ​підтримуйте цей вогонь. Але хай це буде вогонь її бажання, а не ваших мрій — ​це важливо розрізняти.

Зараз між вами — ​поле довіри й прив’язаності і це варто спрямувати на багато спільних справ.

Бо дитина, коли їй виповниться 6 років, має володіти певними повсякденними навичками:

складати власні іграшки;

одягатися без допомоги дорослого;

самостійно чистити зуби, вмиватися й розчісуватися;

збирати свій брудний одяг і класти його до пральної машини;

прибирати зі столу після прийому їжі, очищувати тарілку і ставити її для подальшого миття;

знати ім’я та прізвище як своє, так і батьків, а також адресу і хоча б один номер телефону рідних.

 

Повертаюсь до мого 6-річного учня. Чому ж він так мудро і делікатно прояснював для себе ситуацію: школа тут у нас чи не школа, а потім щиро зізнався, що не хоче часто сидіти за навчальним столиком?

Та тому, що у своїх неповних шість за його маленькими плечиками вже був досвід різних шкіл, центрів і курсів, де його розвивали і вчили. А йому так хотілося гратися…

Потрапивши до школи з альтернативними формами навчання, дитина не могла повірити, що тут може бути інакше, ніж прийнято, що можна вчитися через гру і пригоду.

Трирічний малюк — ​вже особистість. Тому потрібно сприймати її на рівних із собою і давати право вибору.

Дитина, що награлася і пройшла перший важливий етап соціалізації в дошкільному віці, прийде до школи щасливою. Її навчання буде вмотивованим і своєчасним.

Джерело life.pravda.com.ua/columns/2019/07/18/237592/.

Світлана СКИБА, вчитель та тьютор DEC life school, співзасновниця освітньої платформи Next Generation Business School, стаття на сайті «Українська правда. Життя»