Курси НБУ $ 39.40 € 41.97
Чи прагнуть діти зумисне нервувати батьків: колонка мами

Вони кричать не на нас. Їхні істерики – це форма розповіді про свій відчай.

Фото: UNSPLASH.

Чи прагнуть діти зумисне нервувати батьків: колонка мами

– Ти знову! Твої істерики мені уже поперек горла стоять! Ти доведеш мене до сказу! Як тобі не соромно! У всіх діти, як діти, а в мене чудо якесь! – мама десь 5-літнього хлопчика таки «зірвалася», хоча до того мужньо трималася усі довжелезні 10 хвилин «концерту», який влаштував їй син під кабінетом лікаря

«Двобій» у дитячій поліклініці я, як і інші батьки, спостерігала зі щирим співчуттям до обох учасників, але більшим таки до мами. Ті обоє мусили самі якось дати собі раду... З того монологу мене зачепили слова незнайомки, що сину має бути соромно за його жахливу поведінку. Я теж вживаю подібні фрази, коли не можу довго порозумітися з найменшим. (Вони якось з’являються наче самі по собі). Але не раз, аналізуючи потім його реакцію, пригадувала, що ці мої слова викликали у нього подив. Ні йому, ні моїм старшим зовсім не було соромно, коли їх «рвала на частинки» сильна емоція. Настав час – і мені трапилася книга «Якщо з дитиною важко», у якій психологиня Людмила Петрановська аналізувала саме це питання: чи здатні діти спеціально дратувати батьків? Вона стверджує, що їм і на думку таке не спадає!

 Будь-яка «важка» поведінка дитини, яку батьки можуть трактувати як зумисну, добре сплановану атаку проти них, є лише захисною реакцією.

 Будь-яка «важка» поведінка дитини, яку батьки можуть трактувати як зумисну, добре сплановану атаку проти них, є лише захисною реакцією. Петрановська абсолютно упевнено пише: «Навіть найжахливіша поведінка не спрямована за своєю істинною ціллю проти когось. Вона завжди «за» дитину, ціль якої – задовольнити певні свої потреби: отримати увагу мами чи тата, захистити себе від душевного болю чи, наприклад, не бути неуспішним». Цивілізовано вирішити свою проблему син чи донька просто не вміють або не знають як. А все тому, що вони не навчені нормальним прийомам спілкування. (Їх бажано почерпнути в сім’ї). 

Своєму 6-літньому синові, який, коли сердиться, починає цідити слова крізь зуби, недавно розповіла «дорослий секретик», що можна спробувати «видихати» злість і вдихати «добро». (Хоча би п’ять видихів-вдихів, а тоді можна намагатися сказати те, що розсердило). Малий слухав скептично, але ми домовилися попрактикуватися. 

Розмова, пояснення, приклади з власного життя про світ емоцій і реакцій – доступний і приємний метод виховання. Головне – не шкодувати на це часу, розмовляти спокійно й розуміти, як це важливо. Інакше як має дитина навчитися обрамляти свої емоції й бажання в слова? Хлопець, дівчина, які цього не вміють, справляються зі злістю чи образою найпростішим чином – виливають її на когось із дорослих з образами, криком, іноді штурханами. Але навіть у такій дикунській формі вони «розказують» про себе, а не намагаються розтоптати матір чи батька. 

Маєте свої відкриття, як комфортно спілкуватися з дітьми, – діліться. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43016, м. Луцьк, вул. Ковельська, 2, 
«Цікава газета на вихідні». 

Читайте також: «Мій «орхідейчик». Колонка Оксани Коваленко»


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel