Курси НБУ $ 38.34 € 41.60
«Таке маленьке дівчатко таких дядьків витягувало...»: звання Героя України Катерині Ступницькій присвоїли посмертно

Вона винесла з поля бою і врятувала життя щонайменше 20 бійцям.

Фото із сайту hromadske.ua.

«Таке маленьке дівчатко таких дядьків витягувало...»: звання Героя України Катерині Ступницькій присвоїли посмертно

Таке рішення ухвалив Президент торік 8 березня

«Нарешті у мене з’явилися справжні медики»

Мама, 47-річна поштарка Тетяна Ступницька із села Залізниця на Рівненщині, доньку називає Катрусею. Згадує, що та навчилася читати біля сусідських дівчат, до школи пішла вже грамотною. Діти брали її з собою в магазин купувати цукерки, бо вміла рахувати решту. В 6 років уже доїла корову як досвідчена господиня, в 11 уперше напекла пирогів, а на змаганнях із шахів обіграла свого вчителя. 

«Нічого не боялася, все їй було цікаво: уміла розбирати курку чи качку ще маленькою. Заступалася за дівчат, могла дати відсіч і словом, і кулаком. Дуже переживала, щоб усе було справедливо, й обурювалася, коли щось не так», – згадує мати.

На сумочках малювала червоні хрестики, ляльок забинтовувала, любила білі халати. Це привело юну Ступницьку в Дубенський медичний коледж, після закінчення якого 19-річну Катю призначили завідувачкою ФАПу в селі

Даничів, неподалік рідної Залізниці.

А в 20 літ дівчина попрямувала до військкомату: «Хочу бути військовим медиком». Із 2016-го служила санітарною інструкторкою медичного пункту 3-го механізованого батальйону 14-ї окремої механізованої бригади у

Володимирі на Волині. Неодноразово їздила в зону ООС, згодом підписала контракт.

Приїздила у відпустку, але постійно спішила повернутися. Не знала, що робити у цивільному житті. Стверджувала: «Моє покликання – бути на війні: витягувати, рятувати людей у прямому сенсі слова». 

Мама згадує випадок, коли донька вперше їхала на Cхід. Машини рухалися колоною, Катруся зі своєю командиркою Оксаною Горпініч були в одній з останніх машин. По рації передали, що комусь попереду стало зле. Дівчата схопили сумки, вистрибнули з кабіни й побігли до голови колони, обганяючи транспорт. Командир батальйону полегшено видихнув: «Фух, нарешті в мене з’явилися справжні медики».

Минулої зими Ступницька проходила вишкіл на Рівненському полігоні. 23 лютого попросила приїхати батьків забрати речі, а наступного дня зателефонувала: «Почалася війна, заправте машину, зберіть речі, документи.

Підготуйтеся. Мене кудись везуть».

Від 24 лютого до 7 березня телефонувала щодня на кілька хвилин. Казала одне й те ж: «У мене все добре». А 8 березня Катя вже не подзвонила...

Привезли на щиті у весільній сукні

Мілена Саноцька, яка служила в одному підрозділі з Катериною, згадує: «На оборону Макарова під Києвом її взяли єдину з дівчат. Вона зовсім не боялася їхати, бо така людина: бойова, безстрашна, відповідальна. Треба – то треба».

Військові розташувалися в селі Наливайківка за 7 км від Макарова. У крайній хаті облаштували медпункт. Тут працювала й жила Катя, в другій половині оселився командир роти. Макарів частково окупували росіяни. До Наливайківки проривалися чотири рази. Наші військові їх не пустили – але страшною ціною.

«Моє покликання – бути на війні.

Танкіст Василь Швець із цієї ж бригади, який зараз воює на «нулі», розповідає: «З Катею разом гріли руки біля вогнища, ховалися в льосі, говорили про те, що треба гнати геть цю нечисть. Вона боялася, щоб кацапи не дійшли до її Рівненщини. 8 березня ми пішли в бій. Він був дуже важкий, майже вся 9 рота там полягла, плюс танковий взвод. Я єдиний, хто на своєму обгорілому, але «живому» танку зміг виїхати. Поранені були майже всі: важчих забрали, легші залишилися на позиціях. Катя на собі цілий день виносила «двохсотих» і «трьохсотих». Таке маленьке дівчатко таких дядьків витягувало і під такими обстрілами – я б не повірив, якби сам не бачив. Зокрема, і командира взводу. Поранених евакуювали на машинах до лікарень. Вона реально безстрашна була, такий сильний дух у неї».

За словами Василя, Катерина Ступницька винесла з поля бою і врятувала життя щонайменше 20 бійцям. Пізніше допомагала в медпункті тим, хто зазнав легших поранень.

Того дня село вкотре накрили артилерією. Розтрощили веранду хати, в якій жила дівчина. «Пізно ввечері я побачив Катю в медпункті, вона мені ще дві пластинки заспокійливого дала. Вип'ю дві таблетки перед боєм – і спокійніше почуваюся. Ми з екіпажем мешкали у літній кухні, практично в одному дворі з медпунктом. І переїхали своїм підбитим танком трохи далі якраз 8-го увечері. Я Каті казав: «Знайдімо тобі підвал нормальний із залізобетонним перекриттям. Треба звідси переселятися, бо дуже небезпечно. Допоможемо речі перенести». «Добре-добре, тільки пізніше, бо треба перепакувати сумку з ліками», — згадує Василь.

Приблизно о 21:30 над селом загули літаки. На Наливайківку скинули кілька бомб. Одна з них упала на хату з медичним пунктом. Катя якраз вийшла у двір – ймовірно, щоб зателефонувати. Командир роти був усередині. Його витягли з-під завалів – важкопораненого, але живого. У будинку через дорогу на українських військових, які там ночували, попадали меблі, але всі люди вціліли.

Медикиню шукали всю ніч. Наступного ранку під деревом віддалік до чогось принюхувався собака. Кинулися – Катя лежала саме там.

Тоді, 9 березня 2022-го, Оксана Горпініч, старша медикиня і близька Каті людина (називала її третьою донькою, бо має двох своїх), наважилася повідомити батькам дівчини те, що боялися сказати інші... Спитала у мами: «Ховати в сукні чи у формі? Я все куплю». І придбала весільну сукню, біленьку шубку, фату, труну. Не дозволила дівчатам скинутися. Вирішила, що це буде її останній подарунок для Каті. Вона і привезла доньку батькам.
Тепер про Катю, на жаль, Оксана нічого не розкаже: жінка загинула 4 травня на Харківщині. У будівлю селищної ради, до якої звозила поранених, прилетів артилерійський снаряд, а пізніше влучили дві ракети. Хтось із місцевих здав позицію.
П’ять місяців після смерті Катрусі її мама щоночі прокидалася від кошмару: вона шукає дочку, а її нема. Рік минув, а вона й досі не може повірити... Чекає дзвінка, щоб почути: «Мамо, не хвилюйся, все добре».

За матеріалами «Громадського».

Оксана СКРИПАЛЬ.

Останні новини:

Усі новини російсько-української війни – тут.

Telegram Channel