Курси НБУ $ 26.27 € 32.01
Лелека цьогоріч прилетів до наших героїв 18-й раз!

Це лише частина великого сімейства.

Фото Катерини ЗУБЧУК.

Лелека цьогоріч прилетів до наших героїв 18-й раз!

Про багатодітну родину Ковалевичів, яка живе у селі Глинне Рокитнівського району на Рівненщині, вперше ми розповідали влітку 2016-го на сторінці «Любить! Не любить». Поверталися до своїх героїв і в нинішньому році. Бо ж привід який був! У Світлани Степанівни та Петра Івановича, котрі ростили сімнадцятьох дітей, народилася ще одна дівчинка

Настуся, так назвали доньку, з’явилася на світ у серпні. І коли ми цими днями розмовляли по телефону із Світланою Степанівною про те, чим потішив рік, який минає, то у відповідь почули, що, звичайно, найбільша радість — ​це їхня донечка.

А щодо побажань на рік прийдешній, то жінка сказала дуже лаконічно:

— Є хліб і до хліба… Аби не гірше…

Якби мені ще одне життя, то я хотів би прожити його зі своєю дружиною.

Отож знову та небагатослівність, яка була і під час нашої зустрічі з родиною Ковалевичів. Особливо коли йдеться про особисте. Пригадую, як я попросила подружжя розповісти про свою любов, з якої народилася їхня сім’я, то жінка запротестувала: прочитають, мовляв, люди в газеті про все це і скажуть, що хвалюсь. — А тим часом Світлані Степанівні якраз є чим похвалитися, і тільки її скромністю можна пояснити небагатослівність. Самі посудіть: ось як зауважив глава сімейства Петро Іванович: «Якби мені ще одне життя, то я хотів би прожити його зі своєю дружиною. Може б, трошки щось підправив би, але в цілому не міняв би нічого».

І ці слова важать більше за всі компліменти, які можна придумати коханій дружині. Щоб так сказати, треба, аби обраниця справді була твоєю половинкою. З приводу цього чоловік ствердно мовив: «А вона і є моєю половинкою».
У розмові по телефону із багатодітною матір’ю відчувалося, що вона вже втомилася від того, що їдуть і їдуть чи принаймні телефонують до них журналісти, розпитують, як то їм з таким гуртом дітей (варто «загуглитися», щоб побачити, скільки разів ця сім’я фігурувала в засобах масової інформації). «А толку з цього?»

— Ніхто нам не допомагає, — ​сказала жінка, — ​самі, як можемо, так і викручуємося. Влітку, восени на ягодах і грибах трохи заробили.

Справа в тому, що соціальну допомогу Ковалевичам виплачують не стовідсотково, бо чоловік не працевлаштований. Поки мав здоров’я, то більше на заробітки їздив. А зараз «нирки підводять — ​треба оперувати». Тож уже нікуди не вирушає чоловік, а в своєму селі де знайдеш роботу? Вихід із такого замкнутого кола Ковалевичі шукають самі. Завдяки тому, що мають буса (його називають, до речі, конячкою, а то й рабом), їздять до лісу, зокрема і в Білорусь. Треба заробляти на велику родину. Бо хоч старших четверо дітей вже мають свої сім’ї, живуть окремо (подарували 11 онуків!), чотирнадцять синів і дочок ще треба піднімати.

…Впродовж останніх років Глиннівська сільська рада залишається рекордсменом за народжуваністю в Європі. На її території живе більш як 600 багатодітних сімей. З початку нинішнього року тут з’явилося на світ понад 180 хлопчиків і дівчаток. Такий феномен пов’язують, до речі, із сусідством із Юзефівським дубом, який ще називають дубом князя Ігоря. Це дерево, що росте за кілометрів чотири від села в урочищі Юзефівська дача, має 1350 років і занесене до Книги рекордів України. Воно — ​символ великої родини. Про цього патріарха Ковалевичі, звичайно, знають — ​бувають біля нього влітку, коли збирають ягоди. Але як людина віруюча Світлана Степанівна, зокрема, не пов’язує зі старезним дубом багатодітність їхньої родини. Вона сказала: «А діток стільки, скільки Бог дав».