А Соломійка Крамар отримує аж дві президентські стипендії! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.08 € 32.28
А Соломійка Крамар отримує аж дві президентські стипендії!

Тетяна Парадовська завжди поряд зі своєю «маленькою розумашкою».

Фото з особистого архіву родини Крамарів.

А Соломійка Крамар отримує аж дві президентські стипендії!

Школярка Луцького НВК «ЗОШ І — ​ІІІ ступенів № 22 — ​ліцей» своєю наполегливістю здобула перші місця у двох престижних змаганнях з рідної мови: Міжнародному конкурсі імені Петра Яцика та у Міжнародному мовно–літературному — ​імені Тараса Шевченка

За це вона отримала президентську стипендію. Спочатку одну. З огляду на те, що переможниця — ​одна й та ж особа. Але луцькі освітяни взялися доводити київським, що за перемогою у двох конкурсах стоять двічі вкладені зусилля однієї маленької дівчинки, яка тому і варта подвійної відзнаки. І таки довели: Соломії Крамар призначено ще одну стипендію Президента України.

Дівчинка ще з третього класу завойовує призові місця на змаганнях з рідної мови. А її наставниця, ​Тетяна Миколаївна Парадовська, увесь час поряд і впевнено веде вперед свою «маленьку розумашку». Вчителька розповідає, що Соломія багато вчить напам’ять, має природне мовне чуття і багато читає поза програмою. Цьому сприяють батьки, бо створили атмосферу, де хочеться вчитися. Окрім любові до слова, дівчинку захоплює малювання, плавання, а ще меншим братові–сестричці допомагає з уроками. Все встигає, бо не має звички сидіти в комп’ютері.

Коли ж я запитала Соломійку, кого вважає людиною–планетою у своєму житті, вона розповіла:

Усі, хто був і є в моєму житті: батьки, вчителі — ​відкривали в мені людину, і я їм за це безмежно вдячна!

— Коли я була ще дошкільнятком, мама водила мене на різні гуртки, хотіла, щоб займалася тим, що мені подобається. І дуже часто купувала мені книги, бо бачила, як люблю читати. У молодших класах я брала участь у конкурсах, бо вчителі вірили в мене. У 5–му класі моїм класним керівником стала Тетяна Миколаївна. Щодня вона вкладала у мене частинку своєї душі й казала, що треба впевнено рухатися до своєї мети. Усі, хто був і є в моєму житті: батьки, вчителі — ​відкривали в мені людину, і я їм за це безмежно вдячна!

Що ж, конкурси й хвилювання — ​позаду? Аж ніяк! На часі — ​цьогорічні, у яких юна лучанка знову пройшла на фінішний етап змагань!

Соломійка Крамар повірила в себе, стала впевненішою. І це, мабуть, найважливіше. Повірмо й ми, що переможцями не народжуються, а стають, доклавши чималих зусиль!