Курси НБУ $ 28.78 € 35.21
«Щоби стати добрим головою, треба мати голову на плечах…»

Світлана Василівна мріє, аби усі села стали такими, як Городище.

Волинь-нова

«Щоби стати добрим головою, треба мати голову на плечах…»

Світлана Соколюк із села Городище Луцького району віддала місцевому самоврядуванню 30 років життя. Нинішньої осені земляки довірили їй очолити об’єднану територіальну громаду, до якої увійшли села не тільки свого, а й сусіднього Горохівського району

— У нас сьогодні — ​сесія, до того ж бюджетна, півдня дискутували, кожного депутата вислухали, як справедливо розпорядитися коштами. Не все гладенько з освітніми субвенціями, грошей бракує. Мусимо спільно думати, як вийти зі скрути. Пообіцяв Гройсман 2,5 мільйона гривень на соціально–економічний розвиток, дуже на них розраховуємо. Бо і дороги треба ремонтувати, й школи до пуття доводити, — ​розповідала Світлана Василівна, пояснюючи, чому зв’язатися з нею минулої п’ятниці ніяк не вдавалося.

Світлана Василівна мріє, аби усі села стали такими, як Городище.
Світлана Василівна мріє, аби усі села стали такими, як Городище.

 

На службі у громади жінка давно: 10 років секретарювала у Городищенській сільраді, а у березні 1998-го люди її обрали сільським головою. А ще увесь цей час Світлана Соколюк виконувала обов’язки обрядовця, зареєструвала понад 350 шлюбів — ​і жоден із них не розпався. Як на теперішній час, рідкісно цінна обставина. Не випадково перед виборами городищенці жартували: «Наша Василівна має легку руку, тож зуміє «пошлюбити» села Луцького і Горохівського районів». Зрештою, Світлана Соколюк теж має міцну дружну сім’ю, в якій її вічну зайнятість сприймають із розумінням, а тим більше — ​на новій посаді.

Світлана Соколюк виконувала обов’язки обрядовця, зареєструвала понад 350 шлюбів — ​і жоден із них не розпався.

Сама ж голова новоутвореної об’єднаної територіальної громади зізнається, що зважитися взяти на себе відповідальність за благополуччя жителів аж 10 сіл було непросто. Але завжди прикладом у житті для неї був керівник ТзОВ «Городище» Анатолій Никонюк, який відіграв у долі Світлани Василівни особливу роль.

— Пригадую, як 16 вересня 1985 року я, випускниця Горохівського технікуму, приїхала за направленням на роботу в колгосп «Росія». Люди в Городищі картоплю копають, а я в них питаюся, де контора. Кажуть: «Нікуди не звертай, дійдеш до бригади, там побачиш». Начебто центральна вулиця, а не було ніяких ознак цивілізації. Контора виявилася старенькою хатиною. Зате голова — ​молодий, діловий: зустрів привітно, розпитав про все, підбадьорив. Призначив мене агрономом із захисту рослин. А вже через рік, як виходила заміж за Миколу, механізатора, Никонюк дав нам житло, — ​розповідає жінка і запрошує приїхати й побачити, яким стало Городище завдяки підтримці керівника господарства.
Згадує, був період, коли Анатолій Олександрович головував в іншому селі. Ціла делегація городищенців       їздила до нього з проханням повернутися, взяти управління сільгосппідприємством у свої руки. І не помилилися. Тепер у центрі Городища і сучасне адмінприміщення, і добротні школа, Будинок культури, садочок. Світлана Соколюк мріє, щоб так було у всіх селах громади.

— Потужні господарства — ​запорука нашого фінансового благополуччя. І тут дуже багато залежить від керівника. Я часто зверталася до Анатолія Олександровича по допомогу, за порадою, і ніколи він не відмовив. Давно зрозуміла: щоби стати добрим головою, треба мати голову на плечах і тверду, але людяну вдачу. Думаю, не випадково цей чоловік народився саме на Різдво, — ​каже очільниця громади.