Редакція «Волині-нової» відзначила майстерність тележурналістки.
«Діти виросли без мене, але, на щастя, у нас було взаєморозуміння»
21-м лауреатом обласної журналістської премії імені Полікарпа Шафети за кращі публіцистичні твори у 2017 році стала заслужений журналіст України Марія Андрушко — автор серії документальних фільмів про Косачів
— Чи не вперше газета звернула увагу на телебачення. Для мене це велика честь. Завжди відчувала негласне протистояння між журналістами з мікрофоном і майстрами друкованого слова. Тому рішення «Волині-нової» відзначити мене премією імені Полікарпа Шафети стало абсолютною несподіванкою. Тим паче, я двічі проходила практику в Полікарпа Гервасійовича, отримала хороші відгуки. Мені приємно, що добрі традиції «Волині» і далі продовжуються.
Так журналістка відгукується про цьогорічну нагороду від нашого видання. Щоправда, це не єдина відзнака, яку вона здобула у 2017-му. Її роботи високо оцінили на всеукраїнських і міжнародних фестивалях телерадіопрограм, зокрема перше місце у номінації «Обнімітеся ж, брати мої» на фестивалі «Кобзар єднає Україну» здобув телефільм «І буде син, і буде…».
До цього на телебаченні про старшого брата Лесі Українки ніхто не говорив, дуже багато брехні ходило навколо нього.
На робочому столі Марії Олексіївни лежить пошарпаний листочок, списаний дрібним почерком різними ручками. Туди журналістка занотовує всі свої телефільми. Їх уже назбиралося більше 70. Найвідоміші з них — серія робіт про родину Косачів.
Прошу показати одну з останніх документалок «Український геній Михайла Косача».
— Це дуже важлива для мене робота, — шукаючи відео, розповідає журналістка. — До цього на телебаченні про старшого брата Лесі Українки ніхто не говорив, дуже багато брехні ходило навколо нього.
У цьому проекті Марія Андрушко поєднала дослідження науковців Львова, Києва, Новограда-Волинського та Луцька. За її словами, найскладніше було розібратися з фізичними та математичними розробками Михайла Косача.
— Я не знаю свого призначення на світі, але Косачі колись зачепили і не відпускають. Творчість забрала мене в родини, діти виросли без належної уваги, але, на щастя, у нас було взаєморозуміння, — розповідає пані Марія.
Документаліст наголошує, що кожен відзнятий проект — це результат командної роботи:
— Слава Богу, що маю однодумців. Вдячна колегам, які погоджувалися виходити на роботу на другий день Пасхи, Різдва чи у будь-яке інше свято. Я впевнена: якщо людина чогось справді прагне, для неї відкриваються безмежні можливості і вона знайде сто способів, як це зробити.
