Курси НБУ $ 26.13 € 31.97
Танець на фронті. Щоб на кілька хвилин забути про кулі

Кружляючи під музику, не вірилось, що завтра знову настануть бойові будні.

Волинь-нова

Танець на фронті. Щоб на кілька хвилин забути про кулі

Народний аматорський чоловічий ансамбль «Маневицька сотня» разом із капеланом Олександром Лановим із Оконська, головою районної Спілки ветеранів АТО Андрієм Яциною повернулися зі Сходу, де виступали перед українськими бійцями

— Колективне бажання поїхати на Донбас у нас виникало ще з 2014 року, — ​говорить сотник ансамблю Степан Нечипорук. — ​Але із незалежних від нас обставин, а це загострення військових дій, часта зміна лінії розмежування, не вдавалось цього зробити. Проте для усіх членів ансамблю все ж побувати в зоні бойових дій залишалось справою честі.

Поїхати в зону АТО для колективу «Маневицької сотні» було справою честі.
Поїхати в зону АТО для колективу «Маневицької сотні» було справою честі.

 Подарунки для солдатів збирали усім миром

Саме завдяки ініціативі Олександра Ланового, який постійно займається волонтерством та духовністю солдатів на Сході та знає усі найбезпечніші маршрути, творчому колективу й вдалось реалізувати свій давній задум. До поїздки також долучився учасник АТО Андрій Яцина, який потурбувався про мікроавтобус. Постійно був на зв’язку заступник командира одного із підрозділів, маневиччанин Володимир Лисковець.

Аби якось віддячити за подаровані приємні миті, в одній із частин артистам вручили подяку від командування бригади. Цінним подарунком став тризуб, викладений на дерев’яній дошці із автоматних гільз.

Приїхати до хлопців без гостинців артистам було не з руки, тож вирішили звернутися за допомогою до місцевих підприємців.

— Хтось давав гроші, хтось виділяв продукцію чи речі, необхідні для військових, — ​продовжує Степан Нечипорук. — ​Хоча були й неприємні моменти. Один із маневицьких бізнесменів, як тільки почув, у чому справа, взагалі заявив: «Я плачу податки, то ідіть з такими проханнями до влади». Натомість підприємці–іноземці, які провадять свою господарську діяльність у районі, — ​поляк Славік Полковський та литовець Едвінас Дзялтувас — ​без зайвих слів виділили кошти. От і є про що задуматись.

Суттєву допомогу для військових надали також Маневицький торфозавод, держпідприємство «Поліське ЛГ», підприємець Іван Роман, колектив Маневицької центральної районної лікарні у вигляді домашньої випічки, учні місцевих шкіл передали малюнки. Загалом нарахували до двадцяти суб’єктів, які долучились до цієї благородної справи. Не залишився осторонь і сам колектив «Маневицької сотні».

Маршрут пролягав через Луганську та Донецьку області по населених пунктах в районі Світлодарської дуги.

— У Попасній нас зустрів земляк — ​заступник командира 108–го окремого батальйону 10–ї окремої гірськоштурмової бригади майор Володимир Лисковець, — ​продовжує сотник. — ​Була зустріч та розмови із солдатами. Вони показали озброєння, роз’яснили ситуацію, яка склалась, ознайомили з умовами проживання.

За словами Степана Нечипорука, бійці задоволені, що останнім часом забезпечення озброєнням та технічним оснащенням поліпшується, надходить нова техніка. Побут облаштовують своїми силами: користуються лазнею, душовою, налагодили прання машинками. Та найголовніше, що у наших захисників бойовий піднесений дух, впевненість у своїх силах.

— Розповідали хлопці, що змінюється ставлення місцевого населення до наших військово-

службовців, — ​продовжує Степан Іванович. — ​Кожного разу вони помічають, як добрішають люди, а тутешні умільці намагаються допомагати і часто на безоплатній основі, пояснюючи, що хочуть жити саме в нашій країні.

Україну на передовій захищають «ластівки»-жінки

— Виявляється, що тут є й багато представників слабкої статі, — ​говорить артист. — ​І дивує, що вони такі веселі і жваві, а в їхніх очах стільки оптимізму! Весь час усміхаються, хоча живуть в умовах, далеких від ідеальних. Якось заїжджаємо в одну із частин, а вартовий говорить: «Наші дівчата цілий день бігають і від дзеркал не відходять. Ждуть вас із нетерпінням».

Концерти відбувались у польових умовах, озвучення маневиччани везли своє. Хлопці дуже скучили саме за «живою» українською піснею.

— Вони не просто слухали, а ковтали кожне слово, — ​продовжує Степан Іванович. — ​Дівчата стояли, обійнявшись, і було видно, як їх усе хвилювало. А коли пішли запальні пісні, то танцювали не лише дівчата, а й хлопці. Усі вони сприймали нас дуже тепло.

«Вибачте, що не можемо залучити весь особовий склад, бо багато хто на чергуванні, — ​казав російською один із командирів, — ​пригадує Степан Нечипорук. — ​Тож в одному місці на концерті було близько 50 чоловік, в іншому — ​трохи більше. Але ви не переживайте, воїни обов’язково поділяться своїми враженнями із тими, хто був на виїздах та чергуваннях. А ластівки (показує на жінок) першими усім розкажуть».

Ночували артисти разом із бійцями. Степан Нечипорук потрапив у чотиримісне приміщення, де було вільне одне ліжко. Познайомився із бійцем Сашком, який мав позивний «Циган».

— Він відзначав, що наш маневиччанин Володимир Лисковець — ​надзвичайно порядний, відстоїть кожного солдата, заступиться, завжди справедливо та об’єктивно розбереться у ситуації, — ​говорить сотник. — ​Побільше б таких офіцерів було у нашій армії. Взагалі у хлопців там особливо загострене почуття справедливості. Говорять просто, але прямо і влучно. Вони упевнені у своїй справі і добре її вміють робити. Вражають їхні слова: «Ми з усім цим упораємось, головне для України — ​розібратися в іншій війні — ​з корупцією, яка пронизує все суспільство і ту ж армію. Бо навіщо стільки покладено життів, якщо нічого не змінилося?»

А презент від бійців — ​тризуб із автоматних гільз

Аби якось віддячити за подаровані приємні миті, в одній із частин артистам вручили подяку від командування бригади. Цінним подарунком став тризуб, викладений на дерев’яній дошці із автоматних гільз.

Повертаючись додому, маневиччани зупинилися на заправці на околиці Слов’янська.

— Саме того дня сину

отця Олександра виповнилось 18 років, і, вітаючи іменинника, якому батюшка подзвонив по телефону, ми гуртом заспівали «Многая літа», — ​каже Степан Іванович. — ​Через мить до нас підбігає місцевий чоловік на ім’я Василь і починає зі мною обійматися. А потім говорить російською: «Я чого прийшов? Почув, як ви співаєте. Але вас почув не тільки я, там слухають й інші, — ​й показує на вікна багатоповерхівок. — ​Дякую вам за такі пісні». Він був настільки розчулений, що на очах з’явилися сльози, і міцно тиснув мою руку. Коли я відповів йому українською, він зі ще більшим захопленням сказав: «То ви мене почули, зрозуміли?» Кажу, що ми вас чуємо і хочемо, щоб ви нас чули теж…

Поїздка завершилась, але ще тривалий час маневиччани ділитимуться враженнями від побаченого, а бійці довго наспівуватимуть уривки вподобаних пісень. І перші, й другі чекатимуть нової зустрічі…

Сергій ГУСЕНКО