Курси НБУ $ 26.47 € 30.68
Світ ілюмінацій після «Кіборгів» тьмяніє

Волинь-нова

Світ ілюмінацій після «Кіборгів» тьмяніє

Святкові вогні засліплюють до забуття війни. Це — ​мирна територія України і тут на свято «хочеться дива і трішки вина». Cвітло гірлянд, шурхіт подарунків, переповнені ресторани, гучні бенкети, а чогось бракує… Може, феєрверків? Для більшого виплеску емоцій отак би гахнути на всю потугу! Невідомо, скільки ще чекати до закінчення військових дій на Сході, тому охочі до забав не зважають на заборони. А від вибухів зриває дах тим, хто повернувся з запаленої лихоманкою частини України, кому душа болить більше, ніж тіло. Дружина атовця новорічної ночі молить у мережах: «Не пускайте «салюти»: чоловік вже цілу добу на заспокійливих, скидається від ваших мирних залпів»

Майже добу тривало різдвяне перемир’я, українські військові вогонь не відкривали, повідомляє штаб АТО. Хтось на посту цілу ніч не спав і замість чарки тримав автомат, щоб ми, насвяткувавшись, нарешті спокійно заснули. А наступної доби знову замість зірок — ​«гради вогняні». У стрічці новин — ​цифри загиблих і поранених. Один… За офіційними даними. А насправді? За чотири роки війни ми вже сприймаємо ці повідомлення, як прогноз погоди: плюс–мінус… Боже, як жахливо: ми звикаємо, що там щодня вбивають. Бо «…війна втомлює, війна змучує, виснажує. Особливо тих, хто не має до неї жодного стосунку, — ​міркує Сергій Жадан, письменник і громадський активіст, який побував у запалених точках напередодні свят. — ​Всім хочеться спокою. Всім хочеться затишку. Всі хочуть дива. Ось тільки дива не буде. Буде війна». Перетравлюємо інформацію, як салат «Олів’є». Чекали дива, загадували бажання, запивали шампанським. Може, не так загадували, не тим запивали, а, може, не там пускали феєрверки? Чому дива не буде? Тому, що в своїх бажаннях ми не разом.

«…Так хочеться написати про героїзм та кулі, що свистять над головою, — ​розповідає солдат з передової, — ​але війна на 98% складається з рутини та брудних шкарпеток».

«…Так хочеться написати про героїзм та кулі, що свистять над головою, — ​розповідає солдат з передової, — ​але війна на 98% складається з рутини та брудних шкарпеток». І він не кривить душею, бо на фронті немає нічого привабливого, крім тих людей, які десь беруть гумор, щоб не зневіритися, пісню, щоб не впасти духом, і молитву, щоб не втратити людську подобу.

Хочеться подякувати в святкову ніч героям, які не пускають ворога у наш світ ілюмінацій і феєрверків. Як вони це роблять? Понад силу, як кіборги. Біжимо з колегою на останній прем’єрний показ «Кіборгів» у кінотеатрі. Соромно було б не відзначити таке гарне закінчення року — ​нашумілу постановку про захисників Донецького аеропорту. Налаштовуюся на бойовик і нецензурну лексику, яких не виношу, і приємно дивуюся з глибокої психологічної драми. Бо ідея сценарію не про смерть, а про вміння жити. Захисники — ​люди з різними поглядами на одні і ті ж речі, кожен розповідає свою правду, чому він на війні: у того син воює, той — ​військовий за професією, той патріот, а той просто не може симулювати. Що ж робити нам тут, на мирній території, після того, що ви робите там? «Вірити, молитися й чекати, бо скоро ми всі повернемося будувати нову країну», — ​відповідає один із «кіборгів». Стоп. Схоже, саме цього на верхівці мирної території і бояться. Легше прибрати когось невгодного, ніж прибутковий бізнес у країні-агресорі, простіше підкидати дрова у вогнище АТО, ніж його загасити. Війна стала політичним бізнесом, у жертву якому віддають найкращих. Тих, що могли б будувати країну чесно, але краще їх потримати на пороховій бочці…

Після «Кіборгів» знову виходжу в світ ілюмінацій. Вони тьмяніють, а їхня вартість здається викинутим у повітря безглуздям. Але декому вперто хочеться феєрверків, особливо тим, що не мають до війни жодного стосунку. І всім без винятку хочеться дива, попри прогнози експертів і синоптиків.