Курси НБУ $ 28.84 € 35.35
Соняшники йому довго нагадуватимуть війну

Волинь-нова

Соняшники йому довго нагадуватимуть війну

Після повернення із зони АТО у нього з’явилася нова звичка — ​дивитися в небо, чи не летить безпілотник. А ще — ​він зненавидів соняшники, бо під Дебальцевим, коли обстрілювали, на полях стояло їх стільки незібраних! Вони асоціюються не із сонцем, а з тим, що хлопці падали в них. Зрозуміти війну важко, каже Василь Шендрик, бо там немає правди…

«Дядя Вася пройшов Афган та АТО — ​і повернувся до особливих дітей» — ​так називалася публікація, в якій ми відкривали Людину, випробувану війною двічі, — ​Василя Шендрика, вчителя історії, вихователя Липлянської спецшколи–інтернату, учасника бойових дій в Афганістані та в зоні АТО.

Чужа війна в Афгані загартувала його мужність, своя — ​на Донбасі з російським агресором — ​випробовувала міць 

Чужа війна в Афгані загартувала його мужність, своя — ​на Донбасі з російським агресором — ​випробовувала міць. Післявоєнний синдром, звісно, трохи пригальмовується, але забути все неможливо. Його будні — ​у школі для дітей з особливими потребами: потребами любові, розуміння, сприйняття. І підхід до таких має бути особливий.

— Я був у відпустці, а вони мені вже й снилися, і телефонували, вітали з Миколаєм, — ​розповідає Василь Володимирович. — ​Діти мене чекали з війни, надсилали через волонтерів листи і малюнки — ​це додавало сил! А як вони раділи, коли повернувся.

З особливими дітьми непросто ладнати, та Василь Володимирович звик шукати підхід. За це вміння і на війні його хлопці кликали ласкаво: «Дядя Вася». Можливо, знаходив із солдатами спільну мову завдяки педагогічному досвіду, бо як і в школі, так і на фронті не можна принижувати. Тепер командир взводу 1–го мотопіхотного батальйону у складі 14–ї ОМБР Василь Шендрик часто переглядає фотографії з обох воєн і порівнює:

— Ця війна зовсім інша. В Афгані не було пострілів із важкої артилерії, а тут тільки прибули в район бойових дій — ​нас накрили «Градами» й мінометами з обох боків. А ми стояли на передовій зі стрілецькою зброєю… А по «сепарському» телебаченню нас називали «бандерівський батальйон «Безсмертний», казали: «Ми стріляєм, а вони стоять». Воювали в районах Єнакієвого, Дебальцевого, Ольховатки, біля шахти «Полтавська».

У теперішній війні на Сході України я просто не мав права показати якусь слабодухість перед молодими солдатами, маючи за плечима досвід Афгану

Запитую, як рятується від спогадів, а «Дядя Вася» відповідає: роботою. Це його реабілітація. Кого сам ставить собі у приклад?

— У виборі професії на мене вплинув дід Леонтій Шендрик, який був директором школи та вчителем історії у Ківерцях, — ​розповідає Василь Володимирович. — ​Прикладом патріотизму став мій дід по матері Василь Мущенко, який пройшов війну. В дитинстві дід Василь возив мене по всіх історичних місцях України. Якось поїхали з ним до Дніпра. Каже: «Вмийся, Василю, цією водою, тут стільки людей полягло за Україну». Я це запам’ятав на все життя.

— З кого брали приклад 18–літні юнаки в Афгані? — ​міркує чоловік. — ​Там усі мусили підтримувати один одного, щоб ніхто не захитався, бо жили за сотні кілометрів від основних військових сил. 30 років після Афгану спілкувалися із ротним командиром Олександром Аляб’євим, який учив нас виживати. Минулого року на свята він ще надіслав мені вітальну есемеску з Петербурга. Багатьом афганським друзям з Росії, Білорусі з початком війни на Донбасі довелося пояснювати на їхнє «Вася, с кєм ти собіраєшся воєвать?», що якби до тебе увірвалися в хату, то не питав би, хто він, а взявся б виганяти. У теперішній війні на Сході України я просто не мав права показати якусь слабодухість перед молодими солдатами, маючи за плечима досвід Афгану. Перед очима смерті людиною керує інстинкт самозбереження, страх у той момент відсутній, він приходить потім. І хай не було у моєму житті якогось Павлика Морозова, щоби з нього брати «приклад», та всі ці люди стали тим збірним образом, який вчив у критичних ситуаціях керуватися совістю.