Курси НБУ $ 39.22 € 42.37
А завдяки другому Степану–Естебану «Волинь моя» співає іспаномовний світ

Степан Троцюк посприяв тому, щоб гімн нашого краю Степана Кривенького (праворуч) звучав за океаном.

Волинь-нова

А завдяки другому Степану–Естебану «Волинь моя» співає іспаномовний світ

Зі Степаном Троцюком (на фото) ми познайомилися на Волинському радіо. Активний радіослухач якось завітав розповісти свою історію життя, яка почалася для малого Естебанка у далекій Аргентині, а продовжилася в Україні. Ми заприязнилися з цим літнім чоловіком, який багато чого бачив на своєму віку, але залишився відкритим і щирим. А вже за деякий час він телефонував мені, щоб привітати з днем народження, і несподівано заспівав чужоземною мовою до щему знайомий мотив. Це була «Волинь моя» Степана Кривенького, але іспанською — ​«Oh, mi Volyn»

«Совєтська пропаганда про колгоспний рай переконала повернутися  з-за океану»

— Батьки мої родом із села Хопнів Ківерцівського району. У 1938-му вирішили виїхати за кордон. Тоді масово виїздили у Південну Америку, Австралію. От і батьки з моїм найстаршим братом вирушили у Парагвай. Чому? Бо важко жилося… Та ще й ці тривожні чутки… Раніше ж не було ні тобі радіо, нічого! Звідки люди дізналися, що скоро буде війна? Цілими сімействами втікали. Не тільки ж мій батько, ще поїхали троє його братів, дві сестри. Жили там по 1956 рік. Я і брат менший народилися вже в Аргентині, куди згодом сім’я перебралася. Це більш передова країна, рівень життя там був вищим.

— Не шкодували батьки, що поїхали?

Степан Троцюк посприяв тому, щоб гімн нашого краю Степана Кривенького (праворуч) звучав за океаном.
Степан Троцюк посприяв тому, щоб гімн нашого краю Степана Кривенького (праворуч) звучав за океаном.

 

— Ні. По-перше, війна таки обминула, по-друге, рівень життя в Аргентині незрівнянно вищий. Ну, спочатку і там велося не з медом. Держава дала тобі 100 га лісу: хочеш вирощувати щось — ​корчуй. А то ж усілякі там гадюки, павуки лізуть… Я народився в 1944-му, до 12 років був там. У 1956-му повернулися, у село заїхали, а потім у Луцьку винаймали квартиру. Чому вернулися? Ностальгія. Сядуть, бувало, і згадують усе: батьків, ту берізку, де корів пасли… Ну, і ще ж радянська пропаганда спрацювала через газети, фільми, навіть клуби спеціальні були. Агітували: їдьте, там — ​добро, колгоспи. От той же фільм «Кубанські козаки». Загітували. Приїхали, родину побачили, дехто загинув на війні. А для мене все нове було: снігу я ще в житті не бачив, хліб — ​чорний і такий, як пластилін. В Аргентині сервіс був на високому рівні. Одяг ми мали гарний, якісний. Все, що замовиш, принесуть: і молоко, і все доступне. Тут же встаємо — ​мама будить о 5-й ранку — ​займай чергу за маслом…

Луцьк тоді тільки розбудовувався. Це ж 1956 рік — ​місто виростало на моїх очах. Проспект Волі нинішній тоді вимальовувався. У 1958-му той корпус, де тепер університет і газета «Волинь-нова», а тоді був обком партії, завершили. Там мій батько і земляки-аргентинці паркет стелили.

— Якою ж мовою ви спілкувалися?

— Ні я, ні менший брат української майже не знали. Окрім сотні-другої слів. У школі вчили. А потім ще й російську мусили долати, бо настав період, що «чем лучше по-русски разговариваешь», тим ліпше тебе приймають. Але до 1963-го, коли пішов в армію, то вже для мене іспанська, російська, українська мови не створювали проблеми, і нині так. (Адже вся Латинська Америка іспаномовна, крім Бразилії, де португальська — ​основна.)

— Знадобилося у житті вам знання іспанської?

— Так, у 1970–1980-х довелося трудитися у Москві: земляк із провінції Чако, який працював там у посольстві, запросив мене до себе водієм. Був і шофером, і особистим перекладачем. В усякому разі іспанська ніколи мені не заважала.

Для мене усе нове було: снігу я ще в житті не бачив, хліб — ​чорний і такий, як пластилін. В Аргентині сервіс був на високому рівні. Одяг ми мали гарний, якісний. Все, що замовиш, принесуть: і молоко, і все доступне. Тут же встаємо — ​мама будить о 5-й ранку — ​займай чергу за маслом…

«Не завжди Батьківщина там, де народився»

— Тягне вас в Аргентину?

— Був такий час, що дуже тягнуло, але тоді не пускали. Навіть до Польщі поїхати було проблемою. А вже як стала Україна незалежною — ​їдь куди хочеш. Але ж це не так легко: перепливи чи перелети ще той океан! Зате ми, які в Аргентині побували, тут у 1990-му створили клуб іспаномовний. Аргентинці зібралися, з Уругваю, тут був посол. У посольстві завжди святкують 25 травня, день травневої революції, фактично День нації, то нас запрошують. Завдяки інтернету зв’язки я підтримую. Навіть у 1999-му їздив в Аргентину на розвідку. Тут тяжкувато було. Там теж — ​нелегко. То я полишив ту ідею.

— Що за професію собі обрали?

— Починав паркетником. З-за кордону привіз це уміння працювати з деревом і від батька учився. А потім (якраз було тяжкувато) — ​на Волинському радіо. Почув оголошення, що потрібен звукооператор. Пішов, тоді Дмитро Іванович Терещенко очолював — ​і взяли. Мільйони метрів плівки тієї через руки мої пройшли. Зацікавила мене ця робота, я її полюбив. Колектив був гарний: Василь Федчук, Аркадій Федосюк. То я заслуховувався, як вони матеріали робили. А це ж як вулик великий: усі роз’їхалися, а тоді привозять усяке… Ще не раз було, що передача йде, а в мене обрив плівки й уже змотуєш швидко-швидко… Скільки людей цікавих! Той же Саша Богачук, інші, Луцьк — ​місто невелике! Степан Кривенький — ​теж його записували. Цікаві люди, розумієте?! Ось, наприклад, Вальдемар Пясецький — ​така людина, що роками його можна слухати.
Ми ж як приїхали сюди, то для нас оце проводове радіо (така тарілочка висіла) постійно говорило: батьки слухали, а ми, діти, теж слухали і мову вчили. Мусиш учити, тому що живеш в цій країні. Не розумію, коли кажуть: «Поеду в любую страну, не надо язык знать». Таки треба!

— А яку країну вважаєте Батьківщиною?

— Усе-таки перші кроки я там зробив, але тут — ​Батьківщина батьків, дідів, прадідів. Тут же і оженився, діти на світ з’явилися. То все-таки Батьківщина — ​не там, де народився…

— Зізнайтесь, як вам спало на думку перекласти «Волинь моя» іспанською?

— Якось приїздила з Аргентини знайома з переселенців — ​Клавдія Бернаса — ​досліджувати свій родовід, і під час застілля я наспівав цей мотив. Вона зацікавилася, про що ж така мелодійна пісня. Я тут же взявся перекладати. Вона мені допомагала. Їй дуже сподобалася «Волинь моя» іспанською. Повезла текст додому. Може, колись хтось і виводить її у далекій Аргентині, того я вже напевно не знаю…

Довідка «Волині» 

Фільм «Кубанські козаки» на екранах з’явився 1950 року. В основі стрічки — ​історія кохання голови колгоспу та героя праці Гордія Ворона і Галини Пересвєтової, що розгортається на тлі бурхливого і радісного колгоспного життя, в якому і праця, і свята — ​як яскраве оптимістичне дійство. Ще в епоху кінематографа 1950-х років (час Хрущовської відлиги) особливо не приховували, що картина дуже прикрашає радянську дійсність і, по суті, є кінематографічним міфом. У сценарії практично відсутній конфлікт. Усе, що бачить глядач, — ​це зіткнення хорошого зі ще кращим. Знамениті столи, що ломляться від достатку з сільського ярмарку (хоч 1949 рік — ​це все ще важкий повоєнний час), стали свого роду символом сталінського кіно.

«Волинь моя»
Слова та музика 
Степана Кривенького

Поліський краю дорогий,
Мені ти був колискою.
Озер блакить і синь лісів
Для мене стали піснею.

Приспів:
Волинь моя,
Краса моя,
Земля моя сонячна.

Шумлять, колишуться хліба,
Як хвиля в морі грається.
Моя заквітчана земля
До сонця усміхається.

Приспів.

Де ще знайти таку красу,
Як в казці намальовану,
Як нерозплетену косу,
До серця причаровану.

Приспів.

«Oh, mi Volyn»
Texto y musica Stepan Kryvenkyy
Traduccion al espanol (VERLIBRO):
Esteban Trociuk — ​Lutsk (Ucrania),
Claudia Bernazza — ​Buenos Aires (Argentina).

Volyn, querido mi pais,
Para siempre sos mi cuna,
Una cancion, que guardo en mi,
Lagos y bosques, tu dulzura.
Estribillo: (2 vezes) 
Oh, mi Volyn, sos mi belleza,
Llena de sol, es nuestra tierra.
El murmullo del trigal
Parece olas en el mar,
Querida tierra florecida,
Regala al sol, su gran sonrisa.
Estribillo: (2 vezes)
Donde encontrar tal hermosura?
Como un dibujo fabuloso,
Como una trenza desatada
Que en mi alma se ha quedado.
Estribillo: (2 vezes)

Оксана КОВАЛЕНКО

Telegram Channel