«Ні, брате, надто пізно. Подивися на мої руки…»

Альбрехт Дюрер отримав замовлення розписати вівтар однієї із франкфуртських церков. У процесі підготовки синьою туш­шю на блакитному папері зробив ескіз складених у молитві рук одного з апостолів. Сам вівтар згодом продали у Мюнхен, де він згорів під час пожежі, а ескіз здобув популярність після Другої світової війни.

«Руки в молитві» зображували на численних листівках та медальйонах, поштових марках, монетах та надгробках. Для багатьох ці руки символізують надію та спогади про близьких, про значні події в житті. А написав їх Альбрехт Дюрер із вдячності своєму братові Альберту. Вони були старшими із 18 дітей у родині, що проживала у селищі біля Нюрнберга. Щоб нагодувати всіх хоч би хлібом, батькові доводилося працювати щодня по вісімнадцять годин у шахтах. Та попри відчайдушну бідність брати сміли мріяти, і мрія була спільна на двох — ​стати художниками. Розуміючи, що тато ніколи не заробить на навчання, хлопці підкинули в повітрі монету: хто програє — ​піде працювати на шахти й оплачуватиме навчання іншому братові. А потім навпаки — ​оплатить навчання брата грошима за свої роботи.

Він назвав цю прекрасну картину «Руки», але захоплені глядачі перейменували її на «Руки, що моляться» або «Руки в молитві» — ​як пам’ятник братерської любові, як взірець справжньої жертовності, якої вчив Господь, адже Він теж узяв на Себе немочі й хвороби всього світу.

Альбрехтові пощастило — ​саме він поїхав учитися в Нюрнберг. Альберт же пішов у шахту на чотири роки, аби брат реалізував мрію. Невдовзі Альбрехт став найталановитішим учнем в Академії. Його гравюри, різьблення, малюнки були значно кращими навіть за роботи його викладачів, і він заробляв чималі гроші.

Коли молодий художник повернувся додому, на святковій гостині виголосив тост за любого брата, який заради нього пожертвував своїм талантом. «Тепер ти можеш вирушити в Нюрнберг і здійснити свою мрію, а я потурбуюся про тебе». Альберт похитав головою: «Ні, брате, надто пізно. Подивися на мої руки — ​кожен палець зламаний, артрит не дає навіть тримати келих за твоє здоров’я. Мої руки не впораються з делікатною роботою, не зможуть точно рухати олівцем чи пензлем. Для мене вже пізно…»

З того дня минуло півтисячоліття. Нині гравюри, акварелі, картини олійними фарбами, різьблення та інші роботи Альбрехта Дюрера є в музеях всього світу, але більшості з нас добре відома одна — ​картина, яку митець присвятив братові. Та, на якій Альбрехт Дюрер на згадку про жертву, принесену Альбертом, і на його честь зобразив понівечені тяжкою роботою руки, спрямовані в молитві до неба. Він на­звав цю прекрасну картину «Руки», але захоплені глядачі перейменували її на «Руки, що моляться» або «Руки в молитві» — ​як пам’ятник братерської любові, як взірець справжньої жертовності, якої вчив Господь, адже Він теж узяв на Себе немочі й хвороби всього світу.